Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Якщо першу частину монологу Майк слухав краєм вуха, то останнє запитання взяло його в штики. Тієї ж миті весь кисень наче загус, полонячи слова, що застрягли в грудях тяжким каменем.

― Ні, не знає, ― нарешті, пересилюючи себе, відказав він. 

Максове ошелешення поступилося місцем щиросердному обуренню:

― А ти не подумав, що вона має право про це знати, як ніхто інший, м-м-м? ― помахав він Щоденником люто. Його очі так і блискали гнівом. По правді кажучи, давненько Майк не бачив вічно веселого друга таким розхитаним. Навіть після скандалів із батьком з його обличчя не сходив силуваний усміх, а тут наче дамбу праведного гніву прорвало.

― Гм, цікаво, як ти це уявляєш? ― миттю напустився Майк. ― Слухай, Діано, тут таке діло… Я маю не охороняти тебе, а мізки запудрити. Це ще одна бісова традиція, врубаєшся? Так, по-твоєму?!

― Не утрируй, ― гучно видихнув Макс, усім своїм виглядом показуючи явне несхвалення. ― Двом ліпше, ніж одному ― чув щось про таке? Часом звичайна розмова спроможна вирішити безліч питань. Удвох ви цілком могли б придумати щось краще, ніж за твоє «я тебе ненавиджу», ― перекривив він і добив: ― Це найтупіше, що я чув від тебе, бро.

Майк опустив очі: Макс таки правду мовить. Від усвідомлення цього хотілося самовільно шубовснутись у чорний, густий морок відчаю.

― Ти думаєш, твоя сутність візьме над тобою гору, ― через невелику павзу повів далі Макс. Кожне слово друга віддавалося в Майкових вухах голосніше за брязкіт небесної сталі. ― Ти думаєш, що станеш ― ні, що ти вже став ― таким, як ці гниди, ― кивнув він на Щоденники Зимніх-охоронців. ― Однак пригадай слова свого батька. Астрей неодноразово повторював, що сутність не важить ні грама, допоки ти сам вершиш свою долю.

У відповідь Майк промовчав, міцно стиснувши долоні. Суворе напучування друга різало по серцю тупим ножем.

― Ти зробиш все задля її благополуччя. Навіть ціною власного життя. Знаєш, чому я так в цьому впевнений? ― вуста Макса вигнулися в гірку лінію. ― «Ти сяєш», ― це ти сказав Діані вчора. Перше і найпростіше значення: «Відірвати від тебе очей неможливо». Друге значення…

― «Ти полум’яна зоря, життя без якої ― безпроглядна тьма», ― глухо додав Майк важким, напівмертвим тоном, що відповідав його почуттям.

Діана не перетвориться на сотні, ба більше, тисячі сонць, закованих у кригу, чи сяйливих троянд, що тягнулись в пошуках тепла до блідоликої криги, а натомість були безжально закуті вістрям меча.

Зимні не мають відчуття провини ― беззаперечна істина. Одначе якщо Майкові не вдасться захистити Діану у грі за корону, він цього собі не пробачить до скону.

Здається, він таки достоту несправжній Зимній.