Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— До певної міри, — відказав я. — Особливо — остання частина. Але, як я вже казав лікарю раніше, я втратив пам'ять за кілька днів до аварії. Історія про ту місцину в Олбані видається мені знайомою, проте без подробиць. Чи міг би ти розказати детальніше?
— Звісно, — відповів Білл. — Це, до речі, може бути пов'язано зі станом твоєї пам'яті. Тебе відправили туди за фальшивим дорученням...
— Чиїм? — він помахав папірцем і придивився.
— Брата, Брандона Корі, та чергового лікаря, психіатра Гілларі Б. Ранда, — прочитав він. — Щось пригадуєш?
— Можливо, — відказав я. — Продовжуй.
— На основі їхніх свідчень було виписано ордер. Тебе визнали психічно хворим, затримали й відправили до шпиталю. А щодо твоєї пам'яті...
— Так?
— Я не надто добре знаюся на психіатричних лікувальних практиках та їхньому впливі на пам'ять, але доки ти був у Портері, вони використовували електрошок. А далі, як я вже сказав, у звіті зазначено, через два дні ти втік. Очевидно, звідкілясь роздобув свою машину і поїхав сюди. Саме тоді й потрапив у аварію.
— Звучить логічно, — сказав я. — Так і є.
Коли він тільки почав розповідати, мене охопило дике відчуття, ніби я потрапив у іншу Тінь — дуже схожу, але не ту саму. Однак тепер я зрозумів, що справа не в тому. На якомусь рівні моя свідомість погоджувалася з цією історією.
— А тепер щодо ордера, — почав пояснювати Білл. — Його було видано на основі фальшивих свідчень, але суд тоді нічого не знав про це. Справжній лікар Ранд перебував у Англії, коли це все трапилося. Згодом я зв'язався з ним, але він ніколи нічого про тебе не чув. Доки Ранд був у відрядженні, його кабінет пограбували. Ще дивніше те, що в його ініціалах нема літери «Б.». І він тим більше нічого не чув про Брандона Корі.
— А що трапилося з Брандоном?
— Він просто зник. Коли ти втік з Портера, з ним кілька разів намагалися зв'язатись, але ніде не могли його знайти. Потім ти потрапив в аварію, опинився тут і пройшов лікування. Тоді Евеліна Фломель, відрекомендувавшись твоєю сестрою, сказала, буцімто ти під її опікою і родина хоче перевезти тебе в Ґрінвуд. Оскільки Брандона, якого призначили твоїм опікуном, не було, її послухались, адже вона залишалася найближчим доступним родичем. Ось так тебе і перевезли в інше місце. Кілька тижнів опісля ти знову втік — і на цьому моя хроніка завершується.
— А що з моїм правовим статусом зараз? — запитав я.
— О, тебе повністю поновлено в правах, — сказав Білл. — Після того, як я поговорив з лікарем Рандом, він приїхав і дав суду свідчення під присягою, виклавши усі факти. Ордер скасували.
— Це тому місцевий лікар дивиться на мене так, наче я можу виявитися психом?
— Господи! Так же і є. А мені це не спало на думку. Всі їхні записи зроблені в час, коли ти тут опинився. Треба буде побачитися з ним дорогою назад. У мене є з собою і копія судового рішення. Я покажу йому.
— Чи багато часу знадобилося після Ґрінвуда, щоби владнати проблеми із судом?
— Наступного місяця все вже було добре, — пояснив він. — Мені просто знадобилося кілька тижнів, щоб змусити себе стати надміру допитливим.
— Ти й уявити не можеш, наскільки я радий, що ти зробив це, — мовив я. — А ще ти поділився зі мною інформацією, яка може виявитися дуже важливою.
— Іноді приємно мати змогу допомогти другові, — сказав Білл, закривши папку і поклавши її в портфель. — Тільки одна річ... Коли все скінчиться — що б ти не робив — якщо тобі можна буде говорити про це, я б дуже хотів почути твою історію.
— Не можу цього пообіцяти, — відповів я.
— Знаю. Просто пам'ятай, що я казав про це. До речі, що ти збираєшся робити з будинком?
— Із моїм? Він досі належить мені?
— Так, але цього року його, ймовірно, продадуть за твою заборгованість, якщо ти нічого не зробиш.
— Я здивований, що цього досі не трапилося.
— Ти дав банку повноваження сплачувати твої рахунки.
— Ніколи про це не думав. Я завів той рахунок тільки для зручності й поточних витрат. Щось на кшталт того.
— Але рахунок той скоро спорожніє. Недавно я розмовляв про це з Макнеллі. А це означає: якщо ти нічого не зробиш, то будинок продадуть.
— Він мені тепер не потрібен, — сказав я. — Нехай роблять з ним, що хочуть.
— Ти так само можеш продати його і робити, що захочеш.
— Я не лишатимуся тут надовго.
— Можу зробити це для тебе. Перешлю гроші, куди захочеш.
— Гаразд, — відповів я. — Я підпишу всі папери. На отримані гроші сплати, будь ласка, мій рахунок за лікування, а решту залиши собі.
— Не можу так.
Я знизав плечима.
— Тоді чини так, як вважаєш за краще, але не посоромся взяти собі хороший гонорар.
— Решту я покладу на твій рахунок.
— Гаразд, дякую. До речі, поки я не забув: ти міг би зазирнути в шухлядку столу й перевірити, чи нема там колоди карт? Я поки що не можу туди дотягнутись, а вони мені скоро знадобляться.
— Звісно.
Простягнувши руку, Білл відчинив шухлядку.
— Великий коричневий конверт, — сказав він. — Доволі об'ємний. Певно, вони поклали туди все, що знайшли у твоїх кишенях.
— Відкрий його.
— Так, тут є колода карт, — мовив він, запхавши всередину руку. — Ох, який красивий футляр! Можна подивитися?
— Я... — ну що я мав сказати?
Він витягнув карти з футляра.
— Чудово... — пробурмотів він. — Різновид таро... Вони антикварні?
— Так.
— Холодні як лід... Ніколи таких не бачив. Гей, а це ж ти! Вбраний, як якийсь лицар! Навіщо вони?
— Дуже складна гра, — відповів я.
— Але ж як це можеш бути ти, якщо вони антикварні?
— Я не сказав, що там я. Це сказав ти.
— Так, і справді я. Предок?
— Щось на зразок того.
— А панянка ще та краля! До речі, й руденька не гірша...
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.