Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Королева провела в Проклятому лісі більше доби. ― Голос Любомира линув приглушено, немовбито силоміць продирався крізь надра забуття. ― Це надто великий відрізок часу, щоб навіки поринути в морок пітьми.

Неждано-негадано дядько процитував рядки з ненависної для Майка «Балади»:

Бережись ти, Зимній, проклятого лісу.

Не силкуйсь розгадати його таємниці.

Про сяйливу троянду облиш ти думку

А відьомські таїни залиш-бо жар-птиці.

У тиші, що запанувала після цього, крадькома потріскували дрова, мало-помалу перетворюючись на червонясті вуглинки, дощ відбивав сутужну мелодію, а старовинний підлоговий годинник у людський зріст відрахував громохкими ударами, в такт брязкоту грому за вікном, сьому годину вечора.

Цікаво, що там робить Діана зараз? Либонь, читає книгу, ніжачись біля каміна, загорнувшись у ковдру; чи слухає музику, спостерігаючи за негодою ― сам на сам.

Мей-бо ще вранці виїхала разом з Максом до Атлантиди. У Макса ж на носі екзамени, хоче ще щось підзубрити, а Мей давненько не гуляла вуличками Імперії, та й прикупити смаколиків на ярмарку обіцяла. Поки час дозволяє, нехай розважаються.

Майк мало не завив від нестерпного бажання бути цієї миті поруч з Діаною, щоб бачити перед собою її посмішку, яка, мов ті промені світла, спроможна розігнати геть безпросвітний присмерк. Щоправда, Діана все частіше перебувала в сумному настрої ― не без його поблажливої допомоги…

І знову десь всередині ворухнувся ледве-на-ледве притуплений гнів, розповзаючись вогненними хвилями й затоплюючи свідомість. Чому його позбавляють раз за разом вибору? Чому його життя розкреслене згори грубими безжальними штрихами? Чому він не може просто бути з тією, кого любить, не відчуваючи при цьому диких мук сумління?!  

― Я так розумію, справи кепські? ― сяк-так придушивши пекельний біль, що розривав його грудну клітину навпіл, запитав Майк тихо, але впевнено.

― Шакл повідомив, що Королева втратила свідомість і ще, на превеликий жаль, не прокинулася. Нам лишень залишається покірно чекати на її швидке одужання. Тільки-но тоді ми дізнаємося, що нею спонукало, чому вона сторчголов кинулася до Проклятого лісу, не повідомивши притім жодної живої душі. ― Любомир прицмокнув, посилаючи громи та блискавки невідь на кого. ― Через два тижні свято Єднання двох кровавих місяців. Якщо Королева не отямиться до цього моменту, вважай, пиши все пропало.  

Любомир вихором розвернувся й обернув невідривно-безпощадний зір на Майка.

― Якби хтось не прогулював сніданки, ― гостро рубав кожне слово він, ― то знав би, що Єднання двох кровавих місяців було прийнято святкувати тут, в Кригожарі. Здогадуєшся, чому?

Майкові коштувало великих зусиль, щоб за звичкою не закотити роздратовано очі до стелі: це ж знає навіть першокласник!

― Під час цього свята, як велить звичай, відбувається дуже проста, однак важлива церемонія, ― шанобливо нагадав він, як належить взірцевому учневі. ― Принцеса з племені Єдиних присягається вірно служити короні, а охоронець з племені Зимніх ― оберігати принцесу будь-якою ціною. Королева ж скріплює обіцянки, вісімкою обв’язуючи їхні руки червоною ниткою, ― на знак віковічного, незрадливого союзу.

Його горло зсудомило: традиція звучить, мов медом по вустах, красиво, на ділі виглядає ефектно, от тільки суть її прошита кров’ю дощенту.

― Саме так, ― байдуже підтвердив Любомир, наче говорив про щось незначне. ― Не буде Королеви ― не буде й обряду.

А потому знов-таки всівся в крісло, поривчасто потягнувся, затарабанив тонкими довгими пальцями по лакованому підлокітнику, втопившись задумливим поглядом у камінному полум’ї. Через хвилину напруженого мовчання продовжив звичним твердим тоном, в якому вчувалися чіткі нотки кепкування:

― Хтозна, можливо, Королева вирушила на пошуки сяйливої троянди.

Не в змозі стримати емоцій, Майк злісно пирхнув: дядько вина перебрав, чи що? Королеві точно є чим зайнятися, окрім як шукати пригод на свою задницю.

― Не віриш? ― безпомилково вловив настрій племінника Любомир. Зблиснувши єхидним позирком, неквапом повів далі: ― Морена ще зовсім юна, зваблива… Їй, як і будь-якій іншій жінці, хочеться любовних утіх. Чом би не вирушити до Проклятого лісу, озброївшись природним магнетизмом, і не спробувати віднайти там свою долю? ― Його вуста глузливо вигнулися. ― До речі, ти знав, що Королеву звати Морена? Імена часто-густо губляться в титулах…

Майк непевно кивнув. Йому раптом стрельнуло в думці, що балачки про Королеву далеко не найважливіша тема вечора.

Між тим Любомир остаточно розбалакався, ставши надто відвертим: 

― Морена ― ровесниця Маріам. Вони вчилися разом, були нерозлийвода. А після заміжжя Маріам їхня дружба затріщала по всіх швах. Ширяться чутки, наче третім зайвим у любовному трикутнику виявився сам Агап, позаяк забивав клинці спершу до Морени, не бувши спроможним протидіяти спокусі. А коли вдосталь награвся, то таки зв’язав своє життя з Маріам. Що зрештою призвело до народження Діани, яку, за іронією долі, вибрано на роль спадкоємниці Морени. Ну, це ти й так знаєш… Примхливою ж, одначе, буває судьба. ― Любомир реготнув прямо в келих. А дядько, виявляється, сущий пліткар!