Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

А Каліста посміхнулася: гарна домашня тваринка буде. Миленька.

- Ну, йди до мене, - акуратно підняла домовичка, затишно влаштовуючи у своїх руках. - Де ж ниточка?

А прив'язка і справді була. І той, хто наводив порчу, не розраховував на втручання відьми. Не міг і подумати, що читаючи заклинання, Каліста розверне магічний зашморг, починаючи висмоктувати життєву енергію у зворотному напрямку. Та тільки процес викачування сил цього разу був набагато сильнішим і швидшим, не розплескуючи по дорозі ні крапельки. Тож до ранку відьма мала суттєво заповнити витрачені сили, а міський цвинтар – поповнитися новим постійним жителем. А от не треба бавитися чорною магією та людям шкодити.  

- Ну що ж, робота зроблена, - кивнула відьма, зручніше перехопивши дику тварину.

Цукерками б його нагодувати – назавжди відданим залишиться. Такими ось ненажерливими ласунами були домові. Можна б і відразу солодощами поманити, сам би за відьмою пішов, та тільки показовий виступ у таких випадках просто необхідний. Марку треба тримати.

І, обернувшись до булочника, зрозуміла – все правильно зробила.

Чоловік часто дихав, витріщивши очі, і був просто під враженням від того, що сталося.

- Домового я забираю, більше він твою сім'ю не потурбує, - сипло промовила відьма, посміхаючись. - Ну що, будемо розраховуватися?

- Що саме ти хочеш? - заїкаючись, бурмотів чоловік, нервово стискав пальці і напевно боявся почути відповідь.

Що там за жахіття собі малював містер Браун, Каліста здогадувалася, тому не стала тягнути час і оголосила свій вердикт.

- Три рази на тиждень до обіду залишай кошик із хлібом біля дверей із чорного входу та дзвони в дзвіночок. На тому й розійдемося.

Попрощавшись, відьма пішла геть, забираючи з собою нового хвостатого друга. І не стала ображатися на булочника, що так і залишився ловити ротом повітря, намагаючись віддячити. Перенервувала людина. А цієї плати їй надовго вистачить. Знала відьма зі спогадів Хлої, що смак у випічки Брауна був чудовий, а тому і вона залишилася задоволеною. Розуміла жінка, як складно буде відновити господарство та пекарню. Пожаліла чоловіка? Може і так. Але й вигоду свою не прогадала.

Після повернення, нагодувавши домового цукерками, що залишилися, магією прив'язавши його до будинку і давши ім'я «Кузя», жінка зайнялася своїм другим гостем…

Довірливою дурепою Каліста зроду себе не вважала, хоча ворон часто нагадував, що саме так і думає більшість дурнів. Тим не менше, розташувавши горгулью в спальні батьків Хлої, свою кімнату відьма не тільки обвішала захисними амулетами, але й наклала кілька додаткових заклинань, щоб новий сусід не задушив її під час сну. Мало яким лунатизмом можуть страждати крилаті створіння.

Напевно, не варто говорити, що за ніч на тлі новоспеченої параної виспатися Калісті не вдалося. А день мав бути довгий, бо саме сьогодні відьма збиралася розпустити всі заощадження, накопичені родиною Рейно. Підтримувати ілюзію вона більше не хотіла, надто багато сил витікало в нікуди, тому покупка нових речей стала простим і швидким вирішенням проблеми. Тим більше, що в місті люди починали заспокоюватись і Каліста могла продовжувати працювати за фахом. А вже відьмою заробити гроші набагато простіше, та й гонорари там вищі.

До того ж, невгамовні апетити горгульї спустошили всі комори Калісти. Їв чоловік як не в себе, ніби з голодного краю, і це виглядало просто зворушливо. Довго роздивляючись і нюхаючи їжу, він клав її в рот і починав по-котячому муркотіти, жуючи і прикриваючи очі.

Зранку раніше, зібравшись і відігнавши горгулью від сухарів Ворона, Каліста попрямувала за покупками.

Вперше з часів відкриття магазину Калісті довелося його закрити. На жаль, тепер дівчина жила одна і підмінити її не було кому, а наймати когось – надто ризиковано. Хоча саме це вона збиралася змінити. Але не все одразу.

Першим жінка вирішила відвідати тесляра чи майстра по дереву, як завгодно назви, та тільки умільцем він був знатним. Містеру Рофту все місто меблі замовляло і ніхто поки ще не скаржився. Та й у підмайстрах у нього вже кілька людей працювали. Отже, вирішивши ні в чому собі не відмовляти, Каліста попрямувала до крамниці, де й стала свідком абсолютно потворної сцени. Точніше стала б, відчини вона важкі різьблені двері приміщення, але крики, що лунали зсередини, змусили зупинитися. Аж надто не хотілося їй влазити в скандали сторонніх... відкрито. Мало як спрацює людський мозок, так що на очі зайвий раз траплятися не варто, особливо коли твориш чаклунство. А без нього, мабуть, сьогодні не обійтися.

  Зітхнувши і провівши пальцями перед очима, наче розстібаючи блискавку, відьма випустила іскру магії. Помітити її ніхто б не зміг, аж надто слабке було чаклунство, зав'язане лише на власних силах, зате бачила вона тепер крізь стіну, ніби перебувала всередині. І могла ясно спостерігати, що відбувається у майстерні. Як, розмахуючи кухонною ганчіркою, дружина тесляра била чоловіка і кричала на чому світ стоїть.

Ох і скандальна була особа, зла і мстива. Поливала брудом жінка барвисто і натхненно, явно насолоджуючись процесом і намагаючись вколоти болючіше, зовсім не соромлячись підмайстрів. І загублену молодість згадала, і нездійсненні надії, і знатного роду чоловіка, перед яким так безглуздо віддала перевагу Рофту. Адже він її любив і все до ніг дружини готовий був покласти, Каліста бачила - адже магія штука така, вона не бреше і не помиляється.

Злих баб, а жінками їх назвати було складно, Каліста не любила особливо. Тому, не чекаючи закінчення сварки, постукала і відчинила двері.

- Здрастуйте, - стримано усміхнулася Каліста, кивнувши на знак вітання і представившись Хлоєю Рейно. - Я хотіла б зробити замовлення.

- Ох, як вдало ви зайшли! Ми так раді вас бачити! Роб - найкращий тесляр у місті, ось побачите, ви будете просто в захопленні від його роботи, він для вас все зробить.

І знову Каліста дивувалася мінливості цієї жінки. Хоч би спитала, що саме замовнику потрібно, перш ніж обіцянки роздавати! Так ні, на губах – солодка перетягнута посмішка, та й в очах читалося лише одне: «мішечок грошей завітав». Далі мозок Калісти автоматично заглушив неприємні звуки і звернув увагу на згорблену вимучену фігуру чоловіка, оточеного кількома учнями.