Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                  «… де ширяють човни кам’яні…»
                                                            (Пауль Целан)

У морі вогняних легенд
Пливуть човни кам’яні – 
Човни, які тесані завтра – 
З базальту сірих ілюзій,
Що придумані птахом 
На ймення дивне неясить:
Після вівторка стоптаних черевиків
Після дощу музики, що схожа на осінь
Після коріння, що вростає в пейзаж,
В якому жодного жайвора 
Схожого на Сократа – хоч трохи, 
Хоча б натяком, хоча б мрією.
Жодного. Навіть уявного. 
Пливу на човні кам’яному
До берега чебрецевого, 
Де храми, палаци й халупи будують із диму
Густого, як провесінь, як темінь чорнозему.
Гондольєром вусатим кота
Посадив на корму
Кам’яного човна, 
Що змайстрований завтра.
Нехай заспіває 
Пісню сумну про Венецію слів і мишей. 
Хвостатих як ніч назавжди.  
Тягар лускокрилих апокрифів
Тягне в Небо – чашу Гекати
Кольору попелу
Майстровану з глини – як все. 
Як першолюди, що знали як ми – 
Необачно – тільки легенди.