Читати книгу - "Прихований дар, Аннушка"

Уляна залишилася на веранді, ковтаючи хвилювання. Орелій також не поспішав йти. Між ними знову панувала тиша, але вона вже була іншою — легкою, ніби незриме напруження трималося в повітрі.

Він сидів поруч, його погляд зустрічав її очі, і вона відчула, як серце б’ється в унісон з його поглядом.

— Уляно, — сказав він, його голос був м'яким і низьким. — Я не знаю, що сталося... але, здається, я дійсно не можу без тебе.

Вона відчула, як її груди наповнюються теплом від його слів, і її долоня легенько стисла край столу, ніби намагаючись підтримати себе.

— І я... не знаю, як це сталося, але, мабуть, і я теж. — В її голосі було щось незвичайне, важке, ніби кожне слово вимовлялося з великою внутрішньою боротьбою.

Орелій повернувся до неї, його погляд став ще більш інтенсивним, ніж раніше. Вони були так близько, що він міг відчути її тепле дихання. Уляна відчула, як її серце починає битися швидше, вона знала, що відстань між ними вже не має значення.

— Може, це занадто швидко, — його голос був все ще тихим, але у ньому з’явилася певна рішучість. — Але я хочу це знати.

Тієї миті він обережно простягнув руку, і Уляна не відсахнулася. Її рука злегка доторкнулася до його, їх пальці переплелися. Вона почувала, як від дотику до її шкіри поширюється тепло, його сила. Він був не просто чужинцем з іншого світу, він був чимось значно більшим, важливішим для неї.

І тоді, не витримавши більше цієї напруги, він нахилився до неї. Її очі миттєво закрилися, коли його губи ніжно торкнулися її. Поцілунок був лагідним, але він не був байдужим. В ньому була вся хвилююча ніжність і збуджена тривога за що-то більше. Уляна відчула, як ці моменти наповнюють її серце, затримуючи подих. Вона розуміла, що, можливо, не готова до всього, що відбувається, але зараз це здавалося таким правильним.

Вони відсторонилися через кілька секунд, залишаючи їх між собою незбагненну прірву бажання. Обоє задишливо дивилися один на одного, ніби шукаючи відповіді в очах іншого.

— Може, це і є те, що ми обидва шукаємо, — сказав Орелій, все ще не відводячи погляду від неї.

Уляна, не зводячи очей з його обличчя, відчула, як її серце переповнюється від тих тихих, але таких важливих почуттів, які прокидалися в ній.

— Можливо, — відповіла вона, і її голос ледве прозвучав, але в ньому було так багато незбагненого тепла.

Бабуся, залишивши їх на самоті, вже давно була в своїй кімнаті, але Уляна знала, що незабаром ці відносини матимуть більше значення, ніж вони могли б зараз припустити. І це змушувало її почуватися водночас щасливою і тривожною. Як довго триватиме цей момент? Як далеко вони зможуть зайти в своїх почуттях, не зламавши все навколо?