Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

Вже за смачною вечерею у їдальні Данелія з гордістю демонструвала світлини у своєму новому кулоні. Її переповнювало тепло від цього маленького символу їхнього кохання з Владом. За столом панувала напрочуд спокійна атмосфера. Короткі жарти Олександра, обговорення поточних справ на фермі та загальних бізнес-питань – усе це створювало ілюзію звичайної сімейної вечері. Батько жодним словом не згадав про проблеми з майбутніми кінними змаганнями, і його задоволений вигляд натякав на якусь вигідну угоду. Данелія мимоволі подумала, чи справді все так гладко, як здається.
Їй теж не хотілося порушувати цю видиму гармонію гострими питаннями, що досі її турбували. Вона подумала, що, можливо, Олександр і Влад справді не знають про плани Павла щодо Дунаю, і ця новина може засмутити бабусю Клавдію. Ця думка викликала легке почуття провини.
Кирила знову не було. Після обіду він зник у невідомому напрямку. Лише під кінець вечері на її телефон надійшло коротке повідомлення з проханням терміново принести обіцяні гроші. Данелія відчула, як усередині наростає тривога.
Вибачившись, вона швидко вийшла з дому. Біля воріт на неї вже чекав Кирило, одягнутий в темну куртку і насунута глибоко на очі кепка. Він нервово озирався, його обличчя у світлі ліхтаря виглядало змученим і розбитим. Брат жестом показав їй пройти за межі маєтку, подалі від камер спостереження. Данелія вперше відчула цей тривожний запах кримінального світу, що витав навколо брата. Йдучи за ним у сутінках, вона відчувала себе злодійкою, крадькома тримаючи телефон біля вуха, не перериваючи зв'язку. Її серце шалено билося від страху та поганих передчуттів.
Раптом, коли вони опинилися за високим кам'яним муром їхнього маєтку, Кирило різко зупинився. Він усе ще ховав обличчя за темними окулярами, а на голові мав накинутий капюшон. Брат швидко вихопив з її рук переданий конверт з грошима.

- Рахувати не будеш? – фраза, яку Данелія часто чула у фільмах, зірвалася з її вуст майже несвідомо.
Кирило лише звичним єхидним смішком відповів:

- Довіряю, – буркнув він і швидко зник у темряві сусідньої вулиці, у напрямку припаркованих автівок.
Данелія на мить задумалася, чи не простежити за ним, але нерішучий телефонний дзвінок Влада змусив її повернутися додому, у тепле світло вікон їхнього маєтку. Вона відчувала полегшення від того, що все закінчилося, але водночас неспокій за брата не полишав її.
За кілька днів Влад запросив Данелію до елегантного ресторану в місті. Вона вже давно не відвідувала подібних закладів. Її звичними розвагами останнім часом були закриті клубні вечірки або посиденьки вдома у друзів. Ресторан здавався їй надто офіційним, особливо такий вишуканий. У її уяві саме в таких місцях вирішувалися серйозні ділові питання та укладалися важливі контракти.
Атмосфера ресторану вражала своєю витонченістю. Легкий аромат живих квітів змішувався з ледь чутним шепотом розмов та тихими звуками струнних інструментів. Приглушене світло свічок створювало інтимну обстановку. Влад провів її в глибину залу, і вони розмістилися за столиком у самому центрі, звідки відкривався чудовий вид на зал.
Після того як вони зробили замовлення, Влад розпочав розмову, якої Данелія постійно уникала, відкладаючи її на потім. Він знову наполягав на пошуку хорошого лікаря, проходженні обстеження та взятті на облік у зв'язку з вагітністю. А ще гірше – він хотів нарешті розповісти всім про її стан. Данелія відчула, як усередині піднімається хвиля роздратування та впертості.
Вона з неохотою слухала Влада. Згадка про лікарню завжди викликала в неї неприємні асоціації, пов'язані з тим першим падінням з коня та зламаним ребром. Тоді вона два тижні провела прикутою до ліжка, майже не рухаючись. А якщо всі дізнаються про вагітність? Тоді їй доведеться питати дозволу навіть на те, щоб встати з місця. Сама думка про це викликала бурю протесту.
Та попри всі її аргументи й спроби переконати Влада, цього разу він був непохитним і наполягав на своєму. Його обличчя виражало тверду рішучість.

- Данеліє, на прийом до лікаря ми обов'язково підемо. Це твоя перша вагітність, і я хочу переконатися, що все гаразд.

- Ти зануда, – буркнула Данелія, відводячи погляд і розглядаючи вишуканий візерунок на скатертині.

- А ти вперта, як мала дитина. Добре, тоді зробімо так. Перед самими пологами, днів на три-чотири, ми поїдемо на Закарпаття, на захід України. Гірське повітря та прогулянки на природі підуть тобі на користь.

Очі Данелії від радості спалахнули, і в неї перехопило подих. Вона схопила Влада за руку, міцно стискаючи його пальці.

- Владе, це було б просто чудово! Я вже мрію поїхати туди, в Карпати!

- Зачекай, – усміхнувся Влад, його очі потеплішали. – Але після того, як ми повернемося, ми обов'язково все розповімо.

- Ум… Давай хоч на тиждень, а то три-чотири дні якось замало.

- Ні. Ти забула? Треба буде готуватися до перегонів, а там зараз і так багато проблем. У його голосі відчувалася втома.
Згадавши про перегони, Влад ненавмисно нагадав Данелії про її розмову з Павлом.

- Я якраз хотіла поговорити з тобою про деякі проблеми, – насупилася Данелія. – Твій батько хоче, щоб мій Дунай брав участь у змаганнях. Але він же зовсім не навчений для цього!
Реакція Влада на її слова була дивною – ніби він давно про все знав і тому не був здивований. Його погляд став важким.

- Данеліє, розумієш…

- Стоп! Ти знав? Ти все знав і мовчав?! – обурено вигукнула Данелія.

- На жаль, це так. Йому потрібно взяти участь, навіть якщо він прискаче останнім. У його голосі звучала безвихідь.

- Ти сам мені кажеш ніколи нічого не приховувати, а робиш те саме! Ну звісно, ти ж Косевич, тобто такий самий, як і твій батько. Думаєш лише про гроші, владу та бездоганну репутацію. А насправді… шахрай!

- Припини! – слова Данелії боляче вразили Влада. Його обличчя спохмурніло, а в очах з'явився гнів. Батько завжди залишався для нього взірцем. Ніхто не знав його краще за нього самого.
- Чому ти так вирішила? Ти ж зовсім його не знаєш. Він насправді хоче врятувати бізнес. Так, мій батько дещо суворий, прискіпливий, можливо, впертий. Але я думаю, це все від самотності. Насправді ж це мама пішла від нього… бо сама зрадила, з його найкращим другом, від котрого також втекла. - У голосі Влада відчувався біль минулого. - Він заради неї робив усе. Оберігав, піклувався і дуже її любив. Хто знає, може, й досі… Напевно, через це він тепер такий недовірливий і до багатьох речей ставиться гостро. Знаєш, я хочу, щоб він нарешті знайшов хорошу жінку. У його очах майнула надія.

- Якщо він так сильно її любив, то чому відпустив?