Читати книгу - "На інших вітрах"

її, тому що вони боялися її батька. А потім за нею став упадати один багатий чоловік, вона ж була красива, як я вже говорив, пане мій. Куди красивіша, ніж я можу описати словами. І її батько сказав, що вона незабаром повинна буде вийти заміж. І тої ж ночі вона втекла з дому. Вона жила одна, кілька років поневірялася, бродила. Іноді її пускали до себе відьми, але в тому, що стосується її майстерності, вона була сама по собі.

— Але ж Таон — не такий великий острів.

— Її батько ні за що не став би її шукати. Він сказав, що його дочка не може бути якоюсь відьмою-латальницею.

І знову Яструб схилив голову на знак згоди.

— Значить, вона почула про тебе і сама до тебе прийшла?

— Вона навчала мене куди більше, ніж я її! — щиро зізнався Олдер. — У неї й справді був великий талант.

— Вірю.

До цього часу вони підійшли до маленького будиночка, притуленого в долинці, прихованого за типовим для житла відьми переплетенням гілок дерев і кущів. З козою на даху і з цілою зграєю чорно-білих курей у дворі, які з кудкудаканням кинулися геть. Лінива маленька собака-пастух встала і задумалася, чи варто їй загавкати, але, явно передумавши, замахала хвостом.

Яструб підійшов до низеньких дверей і, сильно пригнувшись, заглянув всередину.

— Ну, здрастуй, тітонько! — сказав він. — Я до тебе гостя привів. Олдер, чаклун з острова Таон. Він латальник. І справжній майстер, можу тобі сказати! Я тільки що милувався тим, як він склав зелений глечик Тенар, який я, незграбний старий дурень, упустив днями і розбив ущент.

Він увійшов до хатини, і Олдер послідував за ним. У кріслі біля порога сиділа стара жінка, вся обкладена подушками. Звідси їй було видно залитий сонцем двір. З її кучерявого сивого волосся теж стирчало пір'я. Рябенька несучка влаштувалася у неї на колінах. Вона посміхнулася Яструбові з чарівною ласкою і ввічливо кивнула другому відвідувачеві. Курка прокинулася, сказала «ко-о» і пішла надвір.

— Це тітонька Мох, — сказав Яструб, — відьма, що володіє багатьма талантами та вміннями, найбільшим з яких є доброта.

Так, подумав Олдер, Верховний Маг Земномор'я міг би показати іншому чарівникові якусь знатну даму або відому чарівницю. Він вклонився. Старенька теж кивнула йому і засміялася.

А потім зробила якийсь круговий рух лівою рукою, запитально дивлячись на Яструба.

— Тенар? Техану? — перепитав він. — Вони все ще в Хавнорі, у короля, наскільки мені відомо. Нехай трохи розважаться, подивляться нашу прекрасну столицю, її палаци.

— А я зробила нам корони! — викрикнула Верес, риючись в дуже погано пахнучій темній купі якихось невідомих речей у кутку. — Як у королів і королев. Бачите? — Вона поправила курячі пір'я, що стирчали на всі боки з її густого поплутаного волосся. Тітонька Мох, тільки зараз усвідомивши, що і у неї на голові красується подібний дивний убір, спробувала, хоча і марно, вийняти пір'я зі свого волосся і скривилася.

— Корони ваші дуже важкі, - сказав Яструб, делікатними рухами вибираючи пір'я з тонкого скуйовдженого волосся бабусі.

— А хто королева, учительяс? — крикнула Верес. — Хто королева? Баннен — король, а королева хто?

— У короля Лебаннена ще немає королеви, Верес.

— А чому ні? Повинна бути. Чому ні?

— Можливо, він її якраз шукає.

— Він одружується з Техану! — радісно зойкнуло дівча. — Точно!

Олдер побачив, як змінилося обличчя Яструба: замкнулося і ніби закам'яніло.

— Сумніваюся, — тільки й сказав він, тримаючи в руках пір'я, яке вибрав з волосся Тітоньки Мох, і ніжно його погладжуючи. — Я до тебе, як завжди, за послугою, тітонько Мох, — сказав він.

Вона простягла свою здорову руку і з такою ніжністю торкнулася руки Яструба, що Олдер був зворушений до глибини душі.

— Я хочу позичити одного з твоїх цуценят.

Тітонька Мох подивилася на нього з неприхованим сумом. Верес, яка метушилася біля неї, на хвилинку задумалась, а потім заторохтіла:

— Цуценятка! Тітонько Мох, цуценятка! Але ж їх не залишилося!

Старенька кивнула з сумним виглядом, продовжуючи погладжувати руку Яструба.

— А що, вони кому-небудь знадобилися?

— Найбільший вибрався з дому і, напевно, втік в ліс, а там його з'їв якийсь звір, тому що більше він так і не повернувся, а потім цей старий Ремблз… З'явився і каже, що йому потрібні вівчарські собаки, що він візьме обох цуценят і всьому їх навчить, і Тітонька їх йому віддала, бо вони полювали на ципляток, яких висиділа Білосніжка, а ще все гризли, прямо-таки весь будинок згризли, чесне слово!

— Ну що ж, Верес, нехай Ремблз попрацює як слід, поки їх чому-небудь навчить, — сказав з усмішкою Ястреб. — Я дуже радий, що він їх взяв. Однак шкода, що я сам не встиг, тому що мені хотілося взяти одного на день-другий. Адже вони у тебе на ліжку спали, вірно, Мох?

Старенька кивнула, як і раніше дуже сумна. Потім, раптом трохи просвітлішавши лицем, схилила голову набік і нявкнула.

Яструб здивовано дивився на неї, але Верес здогадалася одразу.

— Ой! Кошенята! — вигукнула вона. — У Малої Грей четверо народилися, а старий Черниш встиг убити одного, перш ніж ми його зупинили, але два або три ще живі, вони з тітонькою сплять і з Бідді, і вже не бояться, відколи маленьких собачок забрали. Киці, киці! Де ви, киці? Киць-киць-киць! — І після досить-таки тривалих копань, пошуків в купі речей, призивного нявкання і інших дій Верес виринула звідкілясь з сіреньким кошеням, яке нявкало і намагалося вирватися. — Ось одне! — сповістила вона і кинула його до Яструба, який досить незграбно зловив кошеня на льоту, і те негайно його царапнуло.

— Ну-ну, заспокойся, — примовляв Ястреб. Дуже тихе, але достатньо грізне гарчання почулося з-під його долоні, і кошеня знову спробувало його вкусити. Тітонька Мох поплескала себе по коліну, і Яструб віддав їй кошеня. Вона погладила малюка своєю важкою повільною рукою, і воно тут же витягнулося, підставивши їй живіт, потяглося і замуркотіло.

— Можна мені взяти його на деякий час? Стара відьма підняла руку над кошеням і зовсім королівським жестом повела нею в повітрі:

— З превеликою радістю. Він твій!

— Розумієш, у Майстра Олдера вельми тривожні сни, і я подумав, що, можливо, якщо поруч з ним вночі буде якийсь звір, це допоможе йому зняти тривогу.

Тітонька Мох з похмурим виглядом кивнула і, глянувши на Олдера, підсунула долоню під кошеня, підняла малюка і простягнула йому. Олдер взяв його досить