Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

– Це навряд чи, – скривилася я. – Тут як би не померти в процесі! Він взагалі безжальний. Думає, що я зі сталі, напевно. Я ледве до кімнати доповзла!

– Дрібниці! – відмахнулася подруга. – Зараз магістр Дондер тебе підлікує. А увечері ще мазь нанесеш і будеш як нова!

Замість відповіді я вткнулася обличчям у подушку в повному роздраї. Ну ось чому я, й справді, обрала саме військовий факультет? Наскільки було б легше, якби навчання обмежувалося читанням книг, зубрінням та виконанням психотехнік. Цілком можливо, що тоді мої здібності продовжували б тихо мирно спати. Хоча… тут не можна бути занадто впевненою. Та й на церемонії пізнання все одно відкрився б мій резерв. Отже, доведеться довіритися Тараш, яка тягне мене дорогою долі, не питаючи моєї на те згоди.

Хлопці повернулися досить швидко. І я із заздрістю подивилася на їхні посвіжілі фізіономії. Але зараз при всьому бажанні не змогла б дістатися до душової. Шейріс довелося б тягнути мене на собі і навіть допомагати митися. А вона не настільки сильна, щоб на неї таке звалювати. Звичайно, не сумніваюся, що Лоран із задоволенням запропонував би свої послуги і в цьому. Он як хитро поглядає! Схоже, так і є, і наші думки зараз рухаються в одному напрямку. Окинувши мене багатозначним поглядом, Лоран недбало простягнув:

– А ти в душ спочатку не хочеш? Можу допомогти тобі спинку намилити.

– Душ зачекає, – процідила я. – А тепер, може, допоможеш мені до лазарета дістатися, якщо сам зголосився?

– Та без проблем!

Чорноокий криво посміхнувся і, відкинувши приладдя для миття, швидко натягнув звичайний одяг та мантію. Потім підійшов до мене і легко підняв на руки. А він сильніший, ніж здається! Навіть не скривився. На відміну від мене. Я ледь придушила болісний стогін.

– Вибач, люба, доведеться потерпіти, – промуркотів дроу, майже торкаючись губами мого вуха.

Едвін поспішив відчинити перед нами двері. І невдовзі мені довелося витерпіти чергове приниження: проплисти на руках у Лорана на очах у зацікавлених цим видовищем адептів. Ті викрикували похабні жарти і свистіли нам услід, а дроу самовдоволено посміхався. Його, здавалося, все це не турбувало. Мене ж він ніс так, наче я важила не більше студентського блокнота.

– Не важко? – видавила я, коли він зносив мене сходами вниз. – Може, я спробую сама тепер піти? Буду просто спиратися на тебе.

– Анітрохи… – усміхнувся він, ще міцніше притискаючи до себе моє нещасне тільце. – Таку неміч, як ти, навіть Крістор би дотяг.

– Чому ж ти йому це не дозволив? – обізвалася я уїдливо.

– А коли мені ще випаде можливість подражнити твоїх коханців? – в тому ж тоні відгукнувся Лоран.

Його рука явно навмисно стиснула мою філейну частину трохи більше, ніж слід.

– Гоблінська дупа! – вилаялася я.

– Зовсім навіть не гоблінська! – відреагував він, ще сильніше розтягуючи губи в посмішці. – Цілком апетитна. Навіть дивно, що у такої немочі такі непогані форми!

– Лоране, коли мені стане краще, я тебе придушу! – пообіцяла я.

– Обов’язково, люба. Мені теж до вподоби усілякі ігри, – продовжував знущатися він.

– Сволота!

– Ще й яка!

Він йшов до навчального корпусу зумисно повільно, щоб усі навколо могли вдосталь насолодитися видовищем. Я боялася навіть уявити, що зараз про мене думають. Спочатку декан Байлерн у всіх на очах виводить мене з їдальні, оголосивши, що звільняє від занять. Тепер Лоран на руках тягає. Якщо так піде й далі, репутація місцевої шльондри мені забезпечена! Одна надія – що Ірмерій цього разу не стане свідком мого чергового падіння…

Але й ця моя надія розвіялася як дим.

– Що тут відбувається? – пролунав із сходів, до яких мене вже підносив Лоран, знайомий мелодійний голос.

Хоча зараз його важко було назвати мелодійним. Скоріше, металевим.

– Лорде Стайлір, – простягнув Лоран, зупиняючись. Ще й насилу усмішку стримує, мерзотник!

Я обережно повернула голову в бік ректора і натрапила на колючий погляд, в якому світилися гнівні іскорки.

– Лорде Стайлір, – здавлено промовила я, – Лоран допомагає мені дістатися лазарету. Сама я навряд чи дійшла б…

В очах Ірмерія одразу з’явилося занепокоєння.

– Що сталося?

За мить він опинився поруч і вже простяг руки, щоб забрати мене в чорноокого. Я протестуюче замотала головою. Робити це ось так, у всіх на очах, точно не варто.

– Просто перепрацювала на тренуванні, – видавила я. – Нічого страшного.

Ірмерій ледве начепив на обличчя незворушний вираз і холодно звернувся до Лорана:

– Несіть її до лазарету.

– Я саме це й збирався зробити, лорде Стайлір, – він говорив ввічливо-шанобливим тоном, але в ньому все ж таки прослизнули знущальні нотки.

Ректор різко розвернувся і рушив угору східцями. Гадаю, чорноокий навіть не здивувався, що попрямував він туди ж, куди й ми. До лазарету.

Кусаючи губи, я думала про те, як буду все пояснювати коханому наодинці. Що можна йому сказати, а що ні. У якомусь сенсі я навіть не маю вибору. Одна з умов декана Байлерна – все повинно залишитися між нами, інакше він мені не допомагатиме. Хоча після сьогоднішнього тренування я сумніваюся, чи так вже жадаю його допомоги. Він мене скоріше сам вб’є, тільки особливо повільним і страдницьким способом – затренує до смерті.