Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"

Через місяць, містечко при Стамбулі.

—Як думаєш нам ще далеко їхати? -Дівчина повернула голову і подивилася на хлопця.

—До Прибережжя, море вже не далеко, я відчуваю його запах, свіжість і свобода, що може бути краще? - вдоволено проказав хлопець.

Надвечір вони дісталися місця призначення. Море було видно з далека, тонка синя лінія в міру їхнього наближення ставала яскравішою і ширшою. Влад відчував скоре наближення додому, і від цього на душі ставало тепліше, хоча, і краще б з ним був і Радо, але тепер це точно не можливо. Нічого, не одмінно в Валахії на нього чекає батько і старший брат, разом з сім'єю.

Під'їхавши до берега ближче, Айгюль подивилася на воду і тут же на хлопця, згадавши одну важливу деталь.

— А як же ми поїдемо… Раптом хтось дізнається?

 —Не дізнається, у палаці думають що ми мертві, нас ніхто не шукає і ми спокійно зможемо сісти на корабель і поїхати, а якщо дізнаються пізніше, я зроблю спробу домовитися з султаном поки.

—Добре, тільки треба купити їжу та воду.

— Вже, поки ти вибирала собі зброю, невідомо навіщо, я купив їжу. - буркнув він.

—Ти занадто швидкий, я так не граю. -обурливо надула губи і усміхнулась та.

Вони зійшли на непомітний дерев'яний кораблик, пляж був закинутий, в 20 милях від порту столиці. На ньому було дві каюти, в одній із них були товари, що везли на продаж до Венгрії. У другій перебували Влад та Айгюль.

Дівчина дивилася у вікно, в її руках була якась книжка, єдине, що було цікавим у довгій поїздці.

 —Знаєш, я вже давно хотіла запитати. - обережно почала розмову, на яку так довго не могла налашуватися.

—Так, слухаю тебе.

—Поки я була непритомна ... У нас було щось?

Він засміявся і подивився на неї здивовано, по типу:"Дівчинко, ти при своєму розумі?".

—Шкода що ти такої думки про мене, можеш бути спокійна, не було, я б ніколи не торкнувся тебе без твого дозволу, до того ж тобі було погано ті дні, ти і рухатися не могла, вважаєш я вже зовсім з'їхав з глузду? Якщо хлопець справді кохає дівчину, він ніколи не притрониться до неї без шлюбу, заплямувавши її честь і гідність, а тим більше не зробить цього без її згоди. - суворо і серйозно відповів він, як вона тільки могла подумати про таке?

— Вибач, я не хотіла тебе образити, просто спитала. -від сорому вона відвернулась до вікна.

 —Мг. Ти ж навіть не знаєш, куди ми прямуємо, не цікаво дізнатися?

 —Куди? - видохнувши повернула голову до нього, слава Аллаху ту розмову було скінчено і обидва вони вирішили просто зам'яти незручність.

 —В Венгрію. -перевів очі на неї хлопець, розглядаючи її обличча.

— А хіба це твоє рідне місто? Ти ж із Валахії здається, чому ми їдемо туди?

—Так, це не моє рідне місто, там живе мій друг, мені потрібно буде зустрітися з ним, ми давно не бачилися, але в дитинстві були дружні, сподіваюся, зможемо пожити там, поки я не зберу армію.

—Зрозуміло... -коротко відповіла вона, —Знаєш, напевно мені не траба було їхати з тобою, я тільки заважатиму.

— Не кажи нісенітниці, я б не залишив тебе там, із султаном, чи тобі різко заміж захотілося? Компанія Радо краще ніж моя? - саркастично задав скоріш риторичне запитання він.

—Ні, цього я якраз таки не хочу. - коротко відповвіла Айгюль.

—От і добре. Ох вже ці дівчата... -він встав і різко вийшов з каюти, піднявшись на верх, для розмови з капітаном судна.

Вона невдоволено зітхнула і глянула на сторінки книги.

 Топкапи. Сад

—Моя дочка не могла так просто померти, знайди її Омер, і сина мого теж, я в боргу не залишуся - вона поклала руку до нього на плече і він злегка усміхнувся.

 —Як скажете, султано.

Фахріє вийшла з-за великого та густого куща з рожевими квітами.

— Мамочко, а Влада нема - вона вже мало не плакала.

 —Моя маленька, закохана дівчинка, не засмучуйся - вона взяла її на руки.—У тебе буде найкрасивіший і найгідніший чоловік, але поки ти ще мала.

Омер вклонився і пішов, Хасекі вже хотіла піти в гарем, як побачила досить цікаву картину, Радо розмовляв із чоловіком із чорним хрестом на грудях.

 «мечоносець» - раптом прийшло в думки султані.

Вони про щось шепотілися, але видно точно не про щось хороше. Радо повертає голову і завмирає, бачачи перед собою Хош'яр.

—Що тут відбувається?

—Я домовляюсь із послом повелителя.

Вона підійшла ближче до них.

—Ти можеш обдурити всіх, але тільки не мене! - Вона вже повернулася, як відчула жахливий біль, звуки стали нестерпно бити в вуха і вона знепритомніла.

Меченосець одразу пішов і Радо пішов до палацу.

 —Мамочко! - До неї підбігла Фахріє і заплакала, вона в цей час бігала не далеко і бачила, що сталося.

Через тиждень. Венгрія

Їх зустріли досить привітно, спочатку провели до палацу, Влада відправили до кімнати для політичних справ, а Айгюль повели до однієї з численних кімнат для гостей,її участь в розмові старих друзів була не потрібною, да й хотілось посоріше привести себе до ладу, як мінімум скупатися.

Перед Владом відкрилися, міцні, старинні двері.

—Влад, чи ти це? - звернувся до нього так само ще молодий хлопець.

—Матьяш?

—Я вже думав на побачимося

Вони обнялися і чоловік декілька разів постукав по плечу Влада.

—А як же ти тут опинився? Ти ж у султана в полоні був, хіба ні? - в його голосі чулась легка блеф, але зрадівший Влад навіть не помітив цього. Вони сіли за стіл

—Як і всі. Втік. Але поки про це ніхто не повинен дізнатися.

 —Зрозумів -коротко і тихо відповів той. —І що тепер робитимеш?

—Для початку батька хочу побачити і брата.

—Владе... Ти ще не знаєш... Бояри збунтувалися, вони вбили твого брата, повісили його на загальний огляд, а батька взагалі живцем закопали.

— Як це?! А діти, його дружина? -Він поклав руку на голову.

—Вони всі померли. Зараз там править твій дядько Владислав, що був причетний до бунта. Він ідеальна маріонетка, там зараз свято.