Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Цього вже Майк стерпіти не міг: глухо реготнув вголос. Денис хай хоч зі шкури лізе, однак до Діани й на гарматний вистріл не підійде. Він цього не допустить! Та й сама Діана плюється неприхованою огидою при одній лише згадці про нього.

Навіть мови нема, усі спроби відновити колишній мир обернуться для Дениса нищівним крахом.

Врешті-решт утихомиривши душевний ураган, Майк повернувся на крісло, байдуже спозираючи на дядька.

― Отже, ви вирішили поставити на кін Літнього? ― злісно-глузливо проказав він. ― Його вам не шкода, бідолашного? Навіть небесну сталь втримати в руках не може. ― Майк переможно зиркнув на свого одвічного ворога, явно натякаючи на його поразку торік.

Дідько, як же Денис тоді його вибісив, знову-таки завівши набридливу пісню про безстидні фантазії щодо принцеси-Єдиної! Рік у рік Майк стримувався, одначе тоді небесна сталь випромінювала занадто яскраве сяйво, щоб не скористатися нею. Аж охота бере прикрасити ще й його праву лопатку ― до пари!

Між тим Денис навіть не ворухнувся, ліниво проймаючи Майка очима.

Обличчя Любомира скам’яніло.

― Зізнатися, ― спроквола почав він, піддаючись глибокій задумі, ― свого часу Шакл ставив на Влада.

Майк не зміг стриматися від гучного пирхання: ну звісно, цей не омине нагоди пропустити вперед свого синочка-виродка. І миттю напоровся на зневажливо-сердитий погляд дядька.

Кахикнувши, Любомир повів далі:

― Бач, обставини впродовж дуже довгого часу грають не на користь Зимніх. Можливо, час щось змінити? ― Він затримався пильним поглядом на Денисові. Через хвилину продовжив замислено: ― Саме тому я запропонував поставити на карту Дениса ― найкращого учня Академії, тямущого юнака з ясним розумом та постійним прагненням до нових знань. А крім того, обдарованого неземною вродою та харизмою. Авжеж, цілком можливо, він не такий вправний у володінні небесною сталлю, як ти, мій любий племінничку. Одначе, нічого й гріха таїти, нам всім тут прекрасно відомо, що істинне завдання охоронця далеке від майстерності володіння мечем, ― коротко хихикнув він.

Повітря немовби згустилося. Водномить стало важко дихати, наче в зачиненому, задушливому приміщенні. Майк ледве не на фізичному рівні відчув, як чорнющі хмари, силкуючись вихлюпнутися тоннами крижаної води, нависли над ним, щоб раз за разом ввергати вогнистими стрілами.

― Як давно? ― тихо зронив Майк, ледве розтуляючи вуста. Коли зненацька вибухнув, звертаючись безпосередньо до Дениса: ― Як давно тебе обрали на цю роль, бісів недоумку? Відповідай давай!

Денис і бровою не зморгнув.

― З шести років, ― ліниво висмикуючи слова з рота, відказав він, усім своїм видом виказуючи зверхність.

― Он воно як… ― Несамохіть Майк відвернувся до камінного полум’я, насилу придушуючи клубок змішаних почуттів.

Тоді коли він, керуючись наївною дитячою дурістю, мов на духу видав Денисові найсуворішу таємницю, яку варто було приховувати за сімома печатками, ― що він є охоронцем принцеси з племені Єдиних, ― той зумів зберегти свій секрет. Недооцінив Майк Дениса, ой як недооцінив…

― Після подій у Тронній Залі, ― тим часом мовив Любомир, загасивши в погляді невдоволення гризнею, що ледве не розпочалася, ― ми не могли більше зволікати. Нам потрібна була перестраховка у вигляді запасного охоронця. Бач, а раптом Темний Лорд знову повернеться? А раптом, а раптом… ― роздратовано змахнув руками він. ― Щоб не допустити чергового «а раптом», Судді майже одностайно проголосували за Дениса. ― Поставивши тверду крапку, Любомир повагом відкинувся на спинку, переплівши тонкі пальці в замок.

― Людина, яка потай підсипала отруту другові, не буде достойним охоронцем. ― Голос Майка линув тихо, мов із жаских призабутих спогадів. Про себе він зміркував, що нізащо не допустить навіть і думки щодо потреби в запасному охоронцеві: ВІН НЕ ЗАГИНЕ!

Денис проковтнув тяжке зітхання, мовляв, починається, а Любомир не забарився добити Майка ще одним приголомшливим відкриттям:

― Денис діяв за моєю вказівкою.

Безгоміння, що опустилося після різкої та такої суворої правди, здавалося гучнішим за вибух. Жар, немовби струмом розпеченої лави, поширився по всьому Майковому стану, скажено пульсуючи в жилах, вгризаючись у найпотаємніші закутки свідомості.

Попри сильну злість, що махом опанувала ним, він намагався гідно витримати удар долі, не виказуючи істинних почуттів. Тільки-но одне-єдине відчужено кинуте запитання зірвалося з його вуст:

― І навіщо?

Майк по-новому подивився на дядька, опинившись немов на краю холодної, моторошної та роззявленої безодні, ― так сильно його вразила ця новина.

День потрясінь, що почався ще відучора, коли-небудь дійде до свого фіналу?!

― Майку, ― немовби до малечі, що добряче нашкодила, звернувся Любомир, ― ти маєш бути готовим до всього. Наше життя сповнене небезпек, що чатують зусібіч. Особливо від тих, хто зумів втертися тобі в довіру. Беззмінно дружба та любов тисячоліттями йдуть рука в руку. Затьмарюють розуми, роблять нас слабкими… ― Зробив красномовну павзу він, простромивши Майка знайомим черствим поглядом. ― Довіра, мій любий племінничку, найнебезпечніша зброя. І твої вороги можуть майстерно її використати, зігравши на людських слабкостях, мов по нотах.