Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Дякую, — тихо промовив він.

Меліра мовчки кивнула, її рука все ще залишалася на його плечі. В цю мить він зрозумів, що хоч би які випробування чекали попереду, він впорається. Бо тепер у нього було те, що він боявся втратити більше за все — зв'язок із тим, ким він був, і з тим, хто вірив у нього.

Еріон відкинув зайві думки, випростав спину і зробив кілька рішучих кроків уперед. Його вираз обличчя був серйозним, наповненим рішучістю.

— Час рухатися, — сказав він, його голос звучав твердо. — Треба врятувати Салема, Елріка, Райнара й Аліну.

Меліра спостерігала за ним, склавши руки на грудях. Її очі блищали від легкої іронії, коли вона зробила крок йому навперейми.

— Зачекай, Еріоне, — почала вона, піднімаючи брову. — Ти… дійсно збираєшся пішки йти до Аргаліону?

Еріон зупинився і повернувся до неї, не розуміючи, що вона має на увазі. Він навіть нахилив голову, вираз обличчя був змішаний між здивуванням і легким роздратуванням.

— Що? — запитав він, намагаючись збагнути її слова. — А як іще я туди дістанусь?

Меліра зітхнула, прикриваючи обличчя рукою, але на її губах грала усмішка. Вона опустила руку і подивилася на нього, її срібні очі блищали від стримуваного сміху.

— Ти серйозно? Ти зараз володар трьох артефактів темряви, — сказала вона, роблячи наголос на кожному слові. — І ти хочеш вирушити в королівський палац… пішки?

Еріон кліпнув кілька разів, обмірковуючи її слова. Його рішучий вираз поступово змінювався на збентежений, поки він дивився на Меліру.

— Ем… так? — нарешті відповів він, усе ще не розуміючи, куди вона хилить.

Відповідь змусила Меліру голосно видихнути, ніби вона ледве стримувалася від сміху. Побачивши, як Еріон намагається зрозуміти, що саме він зробив не так, вона вирішила швидко пояснити, щоб не втрачати час.

— Послухай, — почала вона, ступивши ближче. — Ти тепер носій трьох артефактів. Це дає тобі силу, про яку ти навіть не здогадуєшся. Наприклад… ти можеш переміщатися через тіні. Темрява — це не просто зброя чи захист. Це шлях. Якщо зосередишся, ти зможеш використовувати тіні для пересування.

Еріон ошелешено дивився на неї, ніби вперше почув щось настільки очевидне. Він навіть на секунду відкрив рота, щоб заперечити, але зрозумів, що їй нема чого заперечувати.

— Що? — перепитав він, не вірячи своїм вухам. — Я можу це зробити?

Меліра стримано усміхнулася, її срібні очі випромінювали ніжне терпіння.

— Так, Еріоне, ти можеш це зробити. І я впевнена, що ти вже це відчуваєш. Просто зосередься на тінях і уяви місце, куди хочеш потрапити. Темрява підкаже шлях.

Еріон обернувся і подивився на навколишні тіні, що розпливалися по землі. Він на мить завмер, обмірковуючи слова Меліри. Він дійсно відчував щось нове в собі, ніби тіні були частиною його тіла. Але думка про те, що він міг використати їх для пересування, здавалася йому майже фантастичною.

— Добре, — нарешті сказав він, стримуючи усмішку. — Але якщо це не спрацює, ти будеш відповідати за те, що змусила мене думати, ніби я можу телепортуватися.

— Спрацює, — спокійно відповіла Меліра, і її голос випромінював абсолютну впевненість.

Еріон, дивлячись на тіні перед собою, глибоко вдихнув. Він здавалося готовий спробувати, але щось у виразі його обличчя свідчило про легке хвилювання. Він перевів погляд на Меліру.

— Може, ще якісь поради? — запитав він з напускною серйозністю. — Типу: «Не закрий очі, бо можеш опинитися в стіні» чи «Спробуй не розчинитися в тінях назавжди».

Меліра засміялася, її срібні очі засвітилися від теплоти.

— Хм, це звучить корисно. Але, якщо ти раптом опинишся в стіні, то хоча б знатимеш, що пішло не так.

Еріон підняв брову.

— Дякую за підтримку. А що, як я зроблю щось не так і, наприклад, випадково перенесуся в Аргаліонський туалет? Тоді точно ніхто не забуде моє ім’я.

Меліра прикрила рот рукою, намагаючись приховати сміх.

— Ох, тоді ти станеш легендою. І не тільки серед нас, але й серед ворогів.

Еріон зробив вигляд, що замислився.

— Легендами, звісно, добре бути. Але, здається, є межі, які не варто переходити.

Вони обмінялися посмішками, але в очах Меліри з’явилася тінь серйозності. Вона підійшла ближче.

— Але якщо серйозно, — сказала вона, — ти ще не готовий вирушати. Так, ти сильний і володієш трьома артефактами. Але, Еріоне, ти досі вчишся. Темрява — це не просто сила, це також відповідальність. Якщо ти кинешся вперед, спираючись лише на свої інстинкти, ти можеш не лише нашкодити собі, а й програти. А ми не можемо собі цього дозволити.

Еріон похитав головою, його вираз став напруженим.

— У мене немає часу на навчання, Меліро. Мої друзі… вони в небезпеці. Я не можу дозволити собі чекати.

— Я розумію, що ти відчуваєш. Але подумай: якщо ти підеш зараз і не зможеш повністю контролювати силу артефактів, що тоді? Ти ризикуєш стати тим, з ким ти зараз борешся. Ти довіряєш темряві, але чи вона довіряє тобі?