Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон затримав погляд на ній, намагаючись знайти слова, щоб відповісти. Але всередині він розумів, що вона має рацію. Хоч він і не хотів цього визнавати, його сила зараз була неповною. Він був готовий діяти, але чи готова була діяти темрява?

— Ти хочеш сказати, що я маю сидіти тут і чекати? — запитав він, трохи втомлено.

Меліра відпустила його плече, її срібні очі випромінювали суміш рішучості й співчуття.

— Ні, я не кажу чекати, — відповіла вона. — Я кажу, що потрібно підготуватися. Я не Арена, яка в цьому значно вправніша, але знаю, як можна укріпити твої зв’язки з темрявою. І це потрібно зробити до того, як ти зіткнешся з королем і його армією.

Еріон важко зітхнув. Йому було боляче визнавати, що вона права, але в її словах була логіка. Він подивився на неї і коротко кивнув.

— Гаразд. Що мені потрібно зробити?

Меліра трохи посміхнулася, ніби полегшено, і зробила крок назад, зустрічаючи його погляд.

— Спочатку довірся мені. А далі… дізнаєшся.

Меліра зробила ще один крок і зупинилася перед Еріоном, її обличчя стало серйозним, а срібні очі дивилися на нього з м’якою наполегливістю.

— Перш ніж ти зможеш взаємодіяти із зовнішньою темрявою, ти повинен зрозуміти свою власну. — Її голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася сила. — Коли ти востаннє звертав увагу на свою внутрішню темряву, Еріоне?

Еріон трохи замислився, його погляд опустився до землі. Він розумів, що давно не заглядав у глибини власної душі, не слухав, що може сказати йому темрява, яка стала його супутником із того моменту, як він заволодів Тінерізом.

— Якщо чесно, давно, — визнав він. — Я не знаходив часу… чи, можливо, сміливості, щоб зробити це знову. А тепер усе стало ще складнішим. Окрім Тінеріза, у мене є ще два артефакти, і я майже нічого про них не знаю.

Меліра кивнула, її обличчя залишалося серйозним.

— Ось із цього й потрібно почати, — сказала вона. — Якщо ти хочеш контролювати зовнішню темряву, ти повинен спершу навчитися відчувати і розрізняти те, що всередині тебе. Зараз у тобі поєдналися три сили, і якщо ти не зрозумієш їх, вони можуть тебе зруйнувати.

Еріон зустрів її погляд. У її словах була правда, яка важко тиснула на його плечі. Він зітхнув і сів на найближчий камінь.

— Як це зробити? — запитав він, схрестивши руки на колінах.

Меліра трохи пом’якшила тон, її голос став більш м’яким.

— Раніше тебе вів Тінеріз. Він допомагав тобі контролювати силу і розуміти темряву, яка стала твоєю сутністю. Але тепер усе інакше. Ти маєш навчитися робити це самостійно. Ти повинен почати з простого — відчути свою внутрішню темряву. Послухати її, зрозуміти, як вона звучить, як рухається. Лише тоді ти зможеш розрізняти, яка частина належить Тінерізу, яка — Кільцю Тіней, а яка — Кільцю Пустоти.

Еріон нахмурився, задумуючись над її словами. Він знав, що це було необхідно, але в його серці все ще залишався страх. Темрява завжди була чимось більшим, ніж просто силою. Вона мала свою волю, свій характер, і він боявся загубитися в ній.

— А якщо я не зможу? — тихо запитав він.

Меліра нахилилася до нього, її очі були сповнені впевненості.

— Ти зможеш. Темрява вже вибрала тебе. Ти витримав випробування Тінеріза. Ти довів, що здатен тримати його під контролем. Але зараз настав момент, коли потрібно зробити крок уперед. Не просто тримати її, а стати її господарем.

Еріон вдихнув глибше, намагаючись зібратися. Її слова звучали обнадійливо, але всередині все ще залишалося хвилювання. Він підняв голову і подивився прямо їй у вічі.

— Гаразд, — сказав він після тривалої паузи. — Що я маю зробити?

Меліра посміхнулася ледь помітно, її погляд став теплим.

— Для початку, сядь, закрий очі і дай собі час. Послухай тишу, але не намагайся її розривати. Відчуй, як темрява всередині тебе говорить. Вона не завжди звучить словами, іноді це лише відчуття, інтуїція. Прийми це. І найголовніше — не бійся.

Еріон, зітхнувши, присів на гладкий камінь неподалік від місця, де стояла Меліра. Він випрямив спину, закрив очі й спробував зосередитися. Всередині себе він намагався знайти знайому пульсацію темряви, що завжди супроводжувала його від моменту, коли він уперше тримав у руках Тінеріз. Проте цього разу щось було інакше.

Спочатку нічого не відбувалося. Лише тиша і слабке відчуття віддаленого шепоту. Та потім, як тільки він звернувся подумки до Тінеріза, меч одразу відгукнувся. У глибині його свідомості виникла чітка і потужна присутність. Тінеріз був тут, і, що дивно, його відчуття було теплим, навіть радісним.

— Ти повернувся, — пролунав у свідомості голос, сильний, але лагідний, мов відлуння, що розчиняється у просторі. — Я думав, ти забув мене.

Еріон на мить застиг, здивований. Він не очікував, що Тінеріз проявить такі емоції. Страх, який він відчував перед цим, миттєво відступив. Він усміхнувся, відчуваючи, як частина його напруження зникає.

— Забути тебе? — подумки відповів Еріон. — Це неможливо. Ми з тобою пройшли занадто багато.

Тінеріз тихо розсміявся, ніби його слова дійсно розвеселили.