Читати книгу - "Під лапою Вовка, Ріна Март"

- Я вважаю твоє прохання слушним. Сьогодні увечері ти і твої старшини приймуть участь у військовій раді. Від завтра ви будете окремим полком, який підпорядковується особисто мені під твоїм командуванням. Але знай… - Луї витримав театральну паузу. – Усі невдачі в такому разі ви теж будете нести самотужки.

- Дякую, принце. – Сірко піднявся та легенько вклонившись, вийшов з намету.

А увечері з’явився на військову раду у супроводі ще двох Іванів – Ганжи та Чорноти, аби разом з побратимами прийняти участь у обговоренні штурму цитаделі, яка відкриє французам дорогу до контролю над Ла-Маншем.

Луї теж був присутній. Стояв перед столом, на якому розкинули велику карту місцевості, та слухав доповідь де Брежі, коли  раптом на мить відчув щось дивне. По спині холодною змією проповз якийсь могильний холод, а руки вкрились гусячою шкірою. Здавалось, десь з вулиці потягнув крижаний протяг. Тривало це якусь мить, тож Конде просто знизав плечами та повернувся до виступу Де Брежі. У цю ж саму мить поли намету розчахнулись і всередину увійшов Сірко. За ним слідували Ганжа та Чорнота.

Козацькі старшини одягнулись як і належить січовій шляхті – у дорогих легких опанчах та сап’янцях з тонкої шкіри, світлих сорочках. Сірко собі не зраджував – у простій непримітній одежині більше скидався на селянина, аніж на провідника козацького полку. Ще й ця вічна вовча шкура на широких плечах. Він умить привертав увагу до себе таким незвичним виглядом.

- Що ж, усі зібрались. Почнемо. – мовив Луї.

У наметі військової ради були також присутні Клод де Летуф, Рауль де Брежі, командир мушкетерів темноволосий Д’Артаньян та кілька офіцерів, імен яких Сірко не запам’ятав. Присутні саме слухали доклад де Брежі про стан королівського флоту та план штурму з моря. Сірко всівся на запропонований стілець та став уважно слухати.

- Таким чином, вважаю, що з моря взяти Дюнкерк не має можливості. Перед Дюнкерком у дозорі стоїть величезна іспанська ескадра, а у нас лише 10 лінійних кораблів і 15 фрегатів союзного голландського флоту, які, до того ж, задіяні у блокуванні підвозу продовольства та боєприпасів. Дюнкерк у облозі, тож рано чи пізно маркізу Лейдену доведеться здатися на нашу милість.

Французькі офіцери схвально загуділи, Луї кинув погляд на Д’Артаньяна, тоді на Сірка. Обидва командири мовчали.

- А ви що скажете? – звернувся тоді принц до повіреного Мазаріні. Той скинув голову і спокійно промовив:

- Ваша милість, я вважаю, що розтягувати облогу надовго є великим ризиком. Ми очікуємо наступ імперського фельдмаршала Пікколоміні з метою деблокади фортеці. У вас в запасі лише 10 тисяч гвардійських піхотинців та 5 тисяч мушкетерської кавалерії. І хоч воїни ці відбірні, та проти фельдмаршальських сил ми навряд чи вистоїмо. Навіть, з урахуванням такої потужної підмоги як козацькі полки та їх вовчий шевальє. – Д’артаньян легко вклонився Сірку.

Той піднявся:

- Дозвольте і мені сказати своє слово, недарма ж я тижнями вивчав попередній досвід штурмів та розташування Дюнкерка.

- Слухаємо тебе уважно, бароне. – промовив Луї.

- Моя думка така – фортецю треба атакувати з двох сторін. Тілько тоді штурм буде вдалий. – він застережливо підняв руку, попереджаючи заперечення де Брежі та інших офіцерів. – Ви мали змогу битися об мури Дюнкерка вже два місяці. Се не дало ніякого результату, тілько людей положили ні за цапову душу. Дайте мені свободу діяти так, як компоную, і я обіцяю вам – Дюнкерк буде взято.

На мить у наметі запанувала тиша, а тоді зчинився голосний гвалт. Хай би як не намагались козаки показати свою лицарську доблесть, французи сприймали їх як найманців, як тих, хто має виконувати накази, а не надавати їх.

- Тиша! – раптом задзвенів у цьому вулику розлючений голос Луї.

 Усі разом змовкли.

- Говори. – звернувся тоді уже принц спокійним тоном до Сірка.

Той так само спокійно продовжив:

- Я маю великий досвід у морських походах, бусурманських флотилій ми натопили достобіса, тілько бульки йшли на воді. Добре вивчив розташування іспанської ескадри та їхню кількість. Дайте мені мою тисячу січовиків, та ще ваших відбірних піхотинців і ми візьмемо Дюнкерк з моря. А ви допоможете нам узяти його з суші. Тілько треба разом діяти, у купі. Тоді і результат буде.

- Ти обіцяєш мені Дюнкерк, якщо пристану на твою пропозицію? – запитав Луї.

Сірко спокійно глянув командувачу в очі. Ці сірі очі. Такі проникливі. Здається, заглядають у саму душу і бачать потаємні думки, яких Луї нікому не бажав показувати.

У наметі запанувала така напружена тиша, що, здавалось, будь-який звук звучатиме як грім. Саме так і сприйнялось коротке впевнене: «Так».

Сірко знав - він візьме Дюнкерк та відкриє французам дорогу до Ла-Маншу.

Проте він навіть не здогадувався з чим йому там прийдеться зустрітися.

Любий читачу, якщо тобі подобається моя творчість. напиши про це у коментарях та постав уподобайку. Це надихне мене писати ще краще для тебе ))