Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Його Темності спало на думку розсміятися, але він стримався, щоб не розбудити сплячу красуню.
Дивні відчуття незвіданого раніше тепла розливалися його тілом. І Міхаель лежав би ще довго, якби його не сполошив шум зовні.

Прийшовши до тями, Темний швидко вибрався з обіймів дружини. Суворо глянув на принцесу.
Останнє, що він пам’ятав, — як вони пили вино. На обличчі ельфа з’явилась люта усмішка.

Вийшовши з дому дружини, він насамперед наказав незримому помічнику, що невпинно стежив за ним:
— Фісе! Перевірити принцесу на наявність магії! — промовив він зі спотвореним від люті обличчям.

Ще ніколи він не засинав у помешканні жінки — ця нахабна або напоїла його чимось, або застосувала чари.

Цього ранку його дратувало все. Ще ніколи його не роздирали такі протилежні почуття. І те, що він утратив контроль над ситуацією, і те, що його тягнуло повернутися до маленької нечеми. А найбільше пекло місце, де її акуратний носик торкався його грудей уранці.

— Слухаю! — вклонився слуга.

Він зник знову, ніби розтанув на сонці.

То був колись воїн із племені ельфів, його ім’я Фіс означало Світлий. Та іронія долі в тому, що він загинув від магічного розряду, і після смерті став тінню.
Він обрав шлях служити Темному Володареві — тепер як невидимий слуга і водночас досвідчений розвідник і найкращий шпигун.

У цей час у величезному палаці з колонами з білого мармуру, обвитого квітами ніжно-блакитних відтінків, біля трюмо з дзеркалом, наче створеним із латаття зачарованого озера, сиділа чарівна ельфійка. Вона уважно вдивлялася у власне відображення. Рівне біле волосся, злегка підкручене біля скронь, блакитні очі під темними бровами, що вигиналися вгору, мов дві чайки, маленький ротик і тонкі губи. Дівчина була вродлива тією суворою, неземною красою, що властива лише ельфам.

— Твоя врода й досі незрівнянна! — мовила поважна дама, що сиділа поруч.

Вона теж була вродлива. Вік майже не позначився на її зовнішності.

Обидві жінки з першого погляду видавалися вельми подібними.

Старша жінка вишивала золотою ниткою по білій тканині.

— Я знаю, — недбало кинула дівчина.

— То що тебе турбує? — з ледь помітною іронією спитала дама, не відводячи погляду від досконалого візерунка, що поволі виникав під її пальцями. — Ти — ельфійка, вона — проста людська дівчина. Викинь ці дурниці з голови.

— Доведеться шити нову сукню, — похмуро мовила красуня.

— Не переймайся через убрання, — відмахнулась мати. — До вашого весілля ми підготуємо біле з золотом — символ чистоти й достатку.

— Мамо! — з роздратуванням вигукнула дівчина. — Я мріяла про червоне вбрання — як символ пристрасті та життєвої сили. А довелося віддати його тій!

Мати не відповіла, але її обличчя стало задумливим. У її думках уже визрівали нові плани. Вона навіть не помітила, як донька вийшла з покою.

Жеолі вибігла з дому. Щоб розвіятись, вона попрямувала на тренувальний майданчик. Там завжди хтось був. І цього разу її зустріли воїни з охоронного загону.

— Пані, — привіталися вони з повагою, низько вклонившись.

— Ви, як завжди, неперевершені! — наважився мовити один із них.

Дівчина вдячно всміхнулася. Заохочений її прихильністю, воїн продовжив:

— Чули, Повелитель від самого ранку наказав перевірити нову дружину на наявність магії?

— Магії? — перепитала ельфійка з подивом.

— Кажуть, він був лютий, коли вранці пішов від неї! — втрутився інший, ставши з іншого боку, нахилившись до її вушка.

— Вранці? — здивовано перепитала Жеолі.

Її серце стиснулося. Міхаель ніколи не залишався з нею до ранку. Невже... Вона боялася навіть подумати, що могло трапитися. Але воїни поспішили її заспокоїти:

— Пан був розгніваний, бо проспав до світанку.

— Та відьма його або обпоїла, або зачарувала!

Слова лилися з вуст охоронців суцільним потоком. Вони хитро усміхалися, вдивляючись у її очі.

— Її справді перевірять на магічні здібності? — перепитала Жеолі, очікуючи підтвердження.

— Так! — охоче відповіли воїни. — І якщо виявиться, що вона володіє чарами — її стратять як шпигунку, підсланого ворожим королівством.

— Яка прикрість! — із широкою посмішкою мовила дівчина.

Вона взяла лук, наклала стрілу і пустила її просто в ціль.

Усі, хто був на майданчику, захоплено зааплодували, вражені її точністю.

Красуня навіть не зиркнула на чоловіків, що оточували її. Впевнена в собі, смілива, незламна — такими словами її описували всі, хто її знав.

Серед цього моря захоплення вона раптом усвідомила: людська дівчина — їй не суперниця. Не варто перейматися через неї. Те, що Повелитель залишився в неї на ніч, — тимчасова прикрість. Незабаром усе з’ясується: або обман, або підступне чаклунство. У будь-якому разі, тій дівчині доведеться несолодко.

***

— Пані, прошу, випийте чаю! — Сесія обережно ввійшла до покоїв принцеси, дочекавшись, поки Темний залишить кімнату.

Служниця розставила посуд на столі й кинула погляд на ще сонну господиню.

Вікторія розкинулась на ліжку, мов морська зірка.

«Безсоромниця!» — подумки повторила Сесія і з усмішкою звернулась до принцеси:

— Ваша Високосте, час прокидатися! Сьогодні відбудеться церемонія вашого представлення при ельфійському дворі. Там буде багато поважних гостей. Вам слід справити гарне враження.

— Я нікому нічого не винна, — пробурмотіла крізь сон новоспечена «принцеса».

Вона хотіла додати, щоб її залишили у спокої — бо не спала всю ніч. Бігати кішкою по окрузі — заняття не з легких, а після такого хочеться виспатися, як звичайна людина.

Та, звісно, вона нічого цього не сказала. Минулої ночі Вікторія переконалась: довіряти місцевим не варто надто швидко.

— Ваша Високосте, — не здавалася служниця. — Вам слід прийняти ванну й випити чаю. Незабаром прибудуть супровідні особи.