Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

серед батов товаришів нових!

Нехай би кидали мене та розбивали

об гострі скелі, гуркотом валів

глушили б голос мій, дрібним камінням

та піною мені мутили барву,-

змагався б я, боровся, поривався,

тремтів би за життя своє хвилеве,

але я жив би. Я б людей любив,

людей ненавидів, а не привиддя,

не тіні вмерлих… Певне б, знов були

шпіонські підступи, суди неправі,

глум ворогів, товаришів безсилля,

а потім, може, знов Консьєржері.

Та все була б десь вдалині надія,

хоч би на чорну, безпросвітну ніч,

що визволяє в’язнів із неволі…

…Неслава! глум! До чого я дійшов?

Он сонце вже спускається за гори,

воно ж було якраз над головою,

як я сюди прийшов, а я ще й досі

ходжу по сьому хибкому містку

і що роблю? На долю нарікаю!

От забавка! Якраз для жірондиста,

що поклонявсь колись одній богині,

богині Розуму. Молися ж їй,

душе моя, молися їй ретельно,

як той, хто бачить свій остатній час!

Нехай вона хоч знак який покаже,

куди звернути з сього роздоріжжя

між смертю і життям: чи в той потік,

аби хоч раз його невинна піна

почервоніла від живої краски,

чи на дорогу з волі у неволю?

Для сього ж бо мені не треба навіть

ні ночі темної, ні ліхтаря…

З поблизької колиби виходить старенька жінка і гукає на Жірондиста.

Жінка

Гей, громадянине!

Жірондист не чує за своїми думками.

Ласкавий пане!

Жірондист усе-таки не чує. Жінка підходить до містка і, діждавшись, як Жірондист ступив на твердий грунт, торкає його за плече.

Пробачте, пане, що перебиваю…

Жірондист

(стрепенувся)

Ні, добра жінко, се зовсім нічого!

Жінка

Я знаю, в вас думки, либонь, премудрі

все про науки, про високі справи.

Але живий живе гадати мусить.

Жірондист

Ви проти чого се? Хто вам сказав?

Жінка

Та так воно говориться. Я, власне,

сказать хотіла, що вечерять час,

бо вже, дивіться, й сонечко заходить,

а ви ж таки давно, як від обіду.

Жірондист

А, ви про се…

(На хвилину задумується, потім жваво обертається до жінки.)

А що я поспитаю

вас, паніматко? Ви могли б до рана

приготувать мені харчів, ну, так

хоч днів на два або хоч і на більше?..

Жінка

Куди ж се ви збираєтесь?

Жірондист

(усміхається)

Не знаю…

Се я ще так… але таки могли б?

Жінка

Чому ж? Як треба…

Жірондист

Син ваш дома є?

Жінка

Ще дома. Завтра знову піде в гори.

Жірондист

В які ж він гори піде?

Жінка

Та туди,

в французький бік.

Жірондист

Чи він мене прийняв би

товаришем з собою у дорогу?

Жінка

Чому ж би ні? А то й спитати можна.

(Гукає.)

Конраде, йди сюди!

Виходить молодий хлопець у швейцарському гірському вбранні.

Жірондист

(до нього шпарко)

Ви йдете в гори?

У французький бік? Куди?

Конрад

Аж до Нансі.

Жірондист

Візьміть мене!

Конрад

Я йду надовго, пане!

Чи звикли ви ходити так далеко?

Поки туди, а поки знов назад…

Жірондист

Назад не треба…

Конрад

Як?.. А, розумію.

(Тихо.)

Давно я, власне, ждав такого слова.

Жірондист

Чому?

Конрад

Бо я вас бачу кожний день.

(Звертається до старої жінки.)

Ладнуйте, мамо, нам харчі в дорогу!

29.08.1905,

Зелений Гай

Посвята шановному побратимові

А. Кримському

Катакомби коло Рима. В крипті, слабо освітленій олійними каганчиками і тонкими восковими свічками, зібралась громадка християн. Єпископ кінчає проповідь слухачам і слухачкам, що стоять побожно, тихо і покірно.

Єпископ

Прославмо ж, браття, господа Христа,

що посадив на небі поруч себе

замученого брата Харіклея.

Хор

На небі слава господу Христу,

що визволяє від земних кайданів,

з гріховної темниці нас виводить

у царство світла вічного.

Диякон

Амінь.

Єпископ

Наш брат був на землі рабом поганським,

тепер він раб господній, більш нічий.

Неофіт-раб

Господній раб? Хіба ж і там раби?

А ти ж казав: нема раба, ні пана

у царстві божому!

Єпископ

Се щира правда:

всі рівні перед богом.

Неофіт-раб

І раби?

Єпископ

Раби господні, брате, не забудь.

Сказав Христос: ярмо моє солодке,

тягар мій легкий. Розумієш?

Неофіт-раб

(після тяжкої задуми)

Ні!..

Не можу. Не збагну я сього слова.

Християнка-рабиня

(в раптовому нестямі пророкує)

Уже лежить при дереві сокира!..

«Я посічу його і вергну в пломінь»,-

сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди,

Ісусе, сине божий! Похилилась

твоя пшениця,- жде вона серпа…

Ох, доки ж, господи?.. Рахіль ридає,

нема її діток…

(Безладна мова переходить у несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити, дехто з чоловіків теж не витримує)

Єпископ

(владним, дужим голосом)

Геть, сатано!

Твоєї влади тут немає!