Читати книгу - "Другий чоловік, Ларрі Трамблі"

Мішечок зерна

У Самюеля починає випадати волосся. Після ранкового душу він збирає цілі пучки з плиток. Тривожно вдивляється в дзеркало — наскільки його облисіння прогресує. Шукає інші ознаки старіння на обличчі і навіть якщо не знаходить, то просто їх уявляє. Ще трішки — і він стане схожим на свого батька. А ще він відростив живіт, звідколи залишився сам, після того, як Мадам повернулася до роботи. Після смерті Мосьє він і не приховував від себе, що відчув полегшення. І навіть подумати не міг, що зникнення Мосьє створить порожнечу довкола нього. Він швендяє поміж кухнею й вітальнею, замріюється в саду, а тоді повертається на кухню, де їсть усе, що побачить. Думка знайти роботу поза домом, щоб позбутися нудьги, поволі прокладає собі дорогу в його голові. Якось увечері, коли Мадам повертається з фабрики незвично радісна, тримаючи в руці коробку з маленькими дірочками, звідки чутно злякані крики якоїсь пташки, котра чекає, поки її звільнять з ув’язнення, він вирішує, що настала підходяща мить, щоб поговорити з дружиною.

Щойно новий мешканець зручно облаштувався у великій овальній клітці біля кухонного вікна, він ділиться з нею своїми думками.

— Ти б погодилася?

— Я купила найкрасивішого й найдорожчого.

— Я міг би працювати на фабриці.

— Це самець.

— Ти могла б знайти, чим мене там зайняти.

— Йому виповнилося всього три місяці.

— Може, в бухгалтерії.

— Я не хотіла брати ще й самочку разом із ним.

— Я вправно орудував цифрами в школі.

— Дивись, який він гарний!

— А коли думаєш, що це погано сприймуть, я міг би щось ремонтувати. Ти весь час скаржишся, що все ламається.

— Ти де подів мішечок із зерном? Бо я не купувала. Думаю, те ще годиться.

— Навіть якщо тільки два чи три дні на тиждень.

— Я раптом відчула втому.

— Що ти думаєш з цього приводу? Вдома нічого не зміниться. Я все робитиму.

— Я спитала, куди ти подів зерно.

— Ти чуєш, що я тобі кажу?

— Ти справді хочеш почути, що я скажу? Ти й так знаєш, що я думаю. Я ніколи не дозволю тобі працювати.

— Але чому?

— Твоє місце тут.

— Не розумію, в чому проблема, якщо я працюватиму.

— А я не розумію, на що ти скаржишся. Я не знаю чоловіка, якого балують більше від тебе. І така від тебе дяка! В будинку бруд, ти нічого не прибираєш, у мене серце болить за кухню, ти став ледачим, від тебе тхне. Бувають миті, коли я запитую себе, а що ти, власне, робиш у моєму ліжку.

Самюель підводиться, відчиняє шафу і щось шукає.

— Ось твоє зерно.

Коли вона наступного дня повертається з фабрики, речі вже не розкидані, а Самюель приготував курку з лимоном, улюблену страву Мадам. Жодного слова, жодного поруху вдячності після їжі. Вона не розмовляє з ним тижнями, тільки лає й карає. Знаходить найменший привід, щоб показати своє незадоволення. Рис зварено не так, як вона любить, клітку в папуги погано вичищено, переплатив за моркву. А рис зварений як звичайно, клітка ще ніколи не виблискувала такою чистотою, моркву купив зі знижкою. Він кілька разів на день приймає душ, та вона все повторює, що його запах її дратує. Принижує його і в ліжку, кажучи, що вона краще сама себе задовольнить, ніж терпітиме його незграбні потуги.

Він спантеличений, його гризуть сумніви щодо себе. Хоча дім утримується бездоганно, він на всьому економить, схуд, бо їсть через раз. Користується парфумом, ретельно підстригає бороду. Повернувся до фізичних вправ, які робив у юності. Він навмисно ходить з голим торсом в її присутності, щоб вона побачила, яким пласким зробився його живіт. Та вона жодного разу не зупиняє на ньому погляд. Цінується лише його мовчання й покірність. Самюель же сповнений почуттям, яке — він непохитно в тому впевнений — видається йому коханням. Вона потрібна йому. Інакше його не існує. А коли вона повідомляє, що бере нового чоловіка, він відмовляється від того, щоб вона його знову ділила з іншим.

Букет троянд

Самюель не має жодного уявлення про чоловіка, на якого вона накинула оком. Вона не відповідає на жодне з його питань і дратується, коли він наполягає. Це її справа, не його. Але ж він проводитиме з тим незнайомцем більше часу, ніж вона.

Не може бути й мови, щоб він спав у маленькій кімнатці, в якій помер Мосьє. Він спатиме в кімнаті Самюеля. Мадам купує гарної якості матрац. Самюель заздрить. Його власний — продавлений і у плямах — має жалюгідний вигляд. Він вважає правильним, щоб новий матрац належав йому, а новий чоловік може користуватися старим. Вона й чути не хоче. Роки, проведені з нею, не дають йому жодної переваги.

Весілля святкують у селі чоловіка. На відстані двох годин поїздом, у найбіднішому районі острова. Самюеля вона не запросила. Він відчуває полегкість: перебування там стало б для нього публічним приниженням. Вона вибрала чоловіка, молодшого за нього, він упевнений. Він наділяє того всіма тими якостями, яких, він переконаний, йому бракує в очах Мадам.

Вранці того дня, коли має відбутися церемонія, її поїзд відбуває дуже рано. Він дивується, коли бачить, як вона йде з дому вдягнена, ніби на роботу. Ніщо в її вбранні не вказує, що вона йде на весілля, тим паче на своє. Вона підвелася в поганому настрої, шкодує, що погодилась на проведення церемонії у такому віддаленому місці. Називає себе ідіоткою, бо пристала на те, що називає «примхою» з боку батьків молодого. Вона їде виконати просту формальність, тож усе решту вважає непотрібним і виснажливим.

Частину дня Самюель працює в саду. Коли підрізує троянди, у нього виникає думка зробити букет для нового чоловіка. Зрізає з десяток троянд, тих, що найбільше відкрилися, ставить їх у вазі на столі, по центру вітальні, щоб їх було гарно видно. За якийсь час незадоволено переставляє вазу до вікна, на підлогу. Ще менше впевнений, яке враження справляє букет там, куди він його переніс, він іде на кухню і сідає на табурет перед кліткою з папугою, тримаючи вазу на колінах.