Читати книгу - "Американська трагедія"

Німа тиша дерев, що вишикувалися вздовж липкої глинястої дороги, якою вони їхали; прохолода і тиша; в гущавині навіть тепер, саме опівдні,— темні глибини і заулки, кривавочервоний присмерк. Якщо прослизнути туди, чи вночі, чи вдень, кого там зустрінеш? З хащі долинає металічний крик сойки; жайворонок у далечині наповнює сріблясту імлу своєю дзвінкою піснею. А коли важкий закритий автобус проїжджав через дзюркотливі струмки по грубих дощаних мостах, Роберта захоплювалася прозорою виблискуючою водою. Як тут чудово, Клайд! Чуєш, як дзвенить-струмок? А яке свіже повітря!

І все ж-вона скоро помре!

Боже!

Але припустимо, що на Біг-Бітерні— в гостиниці, на пристані — теж багато народу. Може, на озері повно рибалок, вони розсіялися по одному тут і там, і ніде немає жодного відлюдного, тихого куточка. Як дивно, що він не подумав про це! Це озеро, мабуть, зовсім не таке, безлюдне, як він уявляв, — і саме сьогодні тут може бути це менше народу, ніж на озері Грасс. Що тоді?

Ну, що ж, тоді—тікати… тікати», і нехай буде, що буде. Таке напруження йому не під силу… до біса!.. Ці думки загублять його. І як він міг мріяти про те, щоб досягнути щастя з допомогою такого дикого й жорстокого задуму — вбити і потім утекти… вірніше, вбити і підстроїти все так, щоб їх обох визнали за загиблих… тоді як він— убивця повернувся б до життя і щастя. Який огидний план! Але як же інакше? Як? Хіба він не підготувався до цього? Невже тепер відступити?

А Роберта, сидячи поруч нього, уявляла собі, що її чекає не що інше, як весілля, — завтра вранці вже напевно. А поки що для розваги вона подивиться на красиве озеро, про яке казав Клайд, — казав так, немовби ця прогулянка — найприємніша і значна подія і в його, і в її житті.

Та ось провідник знову звернувся до Клайда:

— Ви не маєте наміру затриматися тут надовго, треба гадати? Я бачив, ви залишили речі молодої леді на станції.

Він кивнув у бік Ган-Лодж.

— Ні, ми виїжджаємо сьогодні ввечері, поїздом о восьмій годині десять хвилин. Ви відвозите публіку на цю годину?

— Ну, звичайно.

— Мені так і казали на озері Грасс.

Ну, для чого він додав це — про озеро Грасс? Отже він показав, що вони з Робертою були там, перш ніж приїхали сюди. І цей дурень із своїм зауваженням про «речі молодої леді» і про те, що вони залишилися на станції! От диявол! Чого він сунеться в чужі справи? І чому він вирішив, що вони з Робертою не подружжя? Чи, може, він цього не мав на’ думці? В усякому разі, для чого це запитання, коли в них було два чемодани? Звідки йому знати, що залишився саме її чемодан? Дивно! І що за нахабство! Як він міг знати чи здогадатися… А проте, чи не все одно — одружені вони або ні? Якщо її не знайдуть, заміжня вона чи не заміжня — це не матиме ніякого значення. А як знайдуть і буде встановлено, що вона не була одружена, це тільки доведе, що вона приїжджала сюди з кимось, але не з ним, чи не так? І тепер про це нема чого турбуватися.

— А там є ще мебльовані кімнати або гостиниці, крім тієї, куди ми їдемо? — спитала Роберта у провідника.

— Ні, жодної, міс, тільки наша. Вчора тут була ціла юрба молодих хлопців та дівчат, — вони розкинули табори на східному березі, мабуть, за милю від нас. А чи там вони, чи вже поїхали, — не знаю. Сьогодні я нікого з них не бачив.

Юрба молодих хлопців та дівчат! Тільки цього й невистачало! Можливо, всі вони й тепер на озері… катаються на’ човнах!.. А тут він з Робертою! Можливо, серед них є приїжджі з Дванадцятого озера, — ось як він, Сондра, Гаррієт, Стюарт і Бертіна приїжджали сюди два тижні тому… Може, це друзі Кренстонів, Гаррієтів або Фінчлі приїхали сюди на пікнік і, звичайно, впізнають його. Крім того, виходить, що на схід від озера є якась дорога. Через усе це, через присутність цієї молодої компанії, може, вони сюди надаремно їхали. Який безглуздий план! Як по-дурному він це придумав… Треба було все з'ясувати заздалегідь, вибрати ще дальше озеро… але він так мучився всі останні дні, що зовсім не міг думати. Ну, а тепер він може зробити тільки одне — поїхати і подивитися. Якщо там буде багато народу, він повинен відшукати який-небудь справді глухий, відлюдний куточок… або повернутися на озеро Грасс… або поїхати ще кудись? Господи, що йому робити, якщо тут буде багато народу?

Та в цей час дерева попереду розсунулися, — немов закінчився довгий лісовий коридор, яким їхав автобус, — і Клайд упізнав зелений лужок, озеро, маленьку гостиницю з верандою, що виходила просто на темносині води Біг-Бітерну. А ось і низький маленький сарай для човнів, праворуч, біля самої води, — його червону покрівлю Клайд помітив минулого разу. І Роберта вигукнула:

— О, яка краса! Як гарно!

А Клайд, подивившись вдалину на темний невисокий острів і помітивши, що навколо зовсім мало народу, а на самому озері немає ні душі, сказав поквапно:

— Ну, звісно, дуже гарно! — але мало не задихнувся при цьому.

Назустріч їм вийшов сам хазяїн гостиниці — чоловік середнього

зросту, широкоплечий та червонолиций, — запитав з цікавістю:

— Пробудете тут кілька днів?

Але Клайд, роздратований цим новим ускладненням, відповів різко, подаючи провідникові долар:

— Ні, ні. Ми виїжджаємо сьогодні ввечері.

— Тоді, може, пообідаєте у нас? Поїзд відходить тільки о восьмій п'ятнадцять.

— Так, тоді, звичайно… Ну, добре, пообідаємо.

Зрозуміла річ, Роберта в свій медовий місяць, напередодні весілля і під час такої екскурсії, розраховує на святковий обід. Чорт забери цього кремезного червонопикого дурня!

— Гаразд, тоді я віднесу ваш чемодан у кімнату, а ви запишіться в книзі відвідувачів. Ваша дружина, напевно, хоче трохи освіжитися?

Він пішов уперед, підхопивши чемодан, хоч Клайду страшенно хотілося видерти чемодан у нього з рук. Він зовсім не мав наміру ні записуватися тут, ні залишати свій чемодан. І не залишить! Він одразу ж забере його назад і найме човен. Але, як би там не було, йому довелося записатися в книзі: Кліфорд Голден з дружиною, — «проста формальність», як сказав хазяїн, — і тільки після цього він одержав назад свої речі.

І немовби для того, щоб посилити його нервозність, замішання і