Читати книгу - "Пожежник"

Вона обернулася, щоб поглянути на дорогу, й побачила, що ніякого шляхопроводу попереду нема. «Рух заборонено» — ось що було написано на помаранчевому попереджувальному знаку. Споруда моста обвалилася посередині, на тридцять футів довкола було саме провалля, з уламків потрощеного бетону стирчала арматура. Останньої миті до Гарпер дійшло, що вона й досі не пристебнулася.

Джон щосили вдарив ногою по гальмах, вивертаючи кермо вбік, різко звертаючи від кручі попереду.

На мить усе повисло на волосинці. Пожежна машина крутнулася вбік, шини зарипіли, почулося пронизливе ниття гуми. З-під шасі повалив чорний дим. Гарпер відчувала, як вантажівка поривається перекинутися. Джон усім тілом навалився на кермо, силкуючись утримати його. Вантажівка далі ковзала убік, здригаючись, немов відбійний молоток. «Я таки втрачу цю дитину», — подумала Гарпер.

Проскочивши повз, «фрейтлайнер» зачепив зад пожежної машини. Вантажівка закрутилася, немов обертові двері. На якусь мить авто подивилося у зворотний бік, туди, звідки вони приїхали, а потім закружляло далі. Відцентрова сила пожбурила Гарпер на дверцята. Якби вона не зачинила їх за якусь мить до того, то зараз вилетіла б геть. Кермо в руках Пожежника оберталося так швидко, що він змушений був пустити його, скрикнувши від болю.

Перед ними відкривалася дорога назад до Нью-Гемпширу, вантажівка не припиняла крутитися, тож Гарпер не побачила, як «фрейтлайнер» промчав повз них і шугонув з кручі, падаючи з висоти тридцяти футів на дорогу внизу. Пролунав гуркіт, земля довкола затремтіла від оглушливого удару. Здавалося, що десь під ними вибухнула бомба.

Гарпер і досі почувалася так, наче вони кружляють, навіть коли вантажівка спинилася на місці. Вона глянула на Джона. Він відповів їй ошелешеним поглядом; очі в чоловіка були широко розплющені. Губи зарухалися. Вона думала, що він промовляє її ім’я, та певності не мала — не могла нічого розчути через гул у вухах. Нік був правий. Читати по губах важко.

Джон зробив жест руками, немов вказував їй: «Вилазь». Він марудився з паском безпеки.

Гарпер закивала, зійшла тремтливими ногами на підніжку, а тоді опустилася на землю. Вона відпустила дверцята й поглянула на розлом шляхопроводу. Подих їй вмить перехопило.

Задня частина вантажівки звисала над проваллям. І поволі хилилася донизу. На очах у Гарпер машина, гойдаючись, рушила назад, а передні шини злетіли вгору.

Гарпер якраз вистачило часу перевести подих. Вона саме збиралися викрикнути Джонове ім’я, коли пожежна перехилилася через край і попрямувала у провалля. Разом з Пожежником.

17

Гарпер підбігла до заваленого шляхопроводу і спрямувала погляд донизу, повз покручену арматуру й потрощений бетон. Пожежна завалилася задом, поточившись на пасажирський бік. З такого ракурсу Гарпер не могла розгледіти ані кабіну, ані Джона. «Фрейтлайнер» валявся догори дриґом. Щось унизу загорілося: Гарпер відчувала сморід обпаленої гуми.

Вона досі контролювала себе лише через шок, емоції, що нуртували всередині, відлунюючи поколюванням у кожному нервовому закінченні, у кінчиках пальців. «Усі мертві, — подумала вона. — Усі мертві, усі мертві, Джон, Нік, Еллі, Рене, Джон, Нік, Еллі, Рене, Джон, Нік, Еллі, Рене...»

Горло пронизав біль. Гарпер усвідомила, що кричить, волає вже майже хвилину, і вмить стихла. Єдиним рішенням було спуститися туди. Спуститися й поглянути, чим вона може зарадити.

Вона розвернулася... і ледь не наскочила на Еллі. Обличчя дівчинки блищало від поту, — від бігу вона засапалася.

— Ти де взялася? — запитала Гарпер. — Як ти вибралася?

Безтямним поглядом вона зиркнула повз дівчину: десь за півмилі від них краєм шосе підтюпцем біг Нік, ведучи за руку Рене.

— Та ми й не залазили, — відповіла Еллі. — Не встигли. Рене заштовхала нас у рівчак, щойно ми з Ніком дісталися заду вантажівки. Не встигла я озирнутися, як ви з Джоном уже рушили без нас. А де Джон? Де...

Говорячи, Еллі зазирала за Гарпер, прагнучи роздивитися щось у проваллі. Гарпер схопила її за руку і відтягнула геть, перш ніж дівчина встигла зазирнути за край.

— Не дивись. Я не хочу, щоб Нік туди дивився, і ти теж не дивися. Стійте тут і не наближайтеся, хіба тільки я покличу.

Гарпер кортіло припустити бігом, але неї дні біганини скінчилися ще кілька тижнів тому. Натомість у дівчини вийшло кумедно, по-вагітному, пуститися підтюпцем, тримаючись за живіт. Вона перелізла через поруччя і з’їхала насипом донизу, на своєму вагітному огузку, хапаючись долонями за траву, щоб пригальмувати спуск.

Знизу було дорожнє полотно, поділене смугою: одне шосе прямувало на схід, інше — на захід. На асфальті хлюпало й розтікалося вогненне озеро. Шалена думка вразила Гарпер: «Бензин, це бензин горить, зараз усе вибухне». Вона оминула полум’я і дісталася переду вантажівки.

Крізь лобове скло все було видно: розтрощене, воно провисло на рамі досередини. Джон звісився збоку, досі пристебнутий до сидіння, голова похилилася на праве плече, з волосся й носа скрапувала кров. Але все-таки живий. Гарпер бачила, як підіймаються й опускаються його груди.

Проте як витягти Джона звідти, вона поки не знала. Гарпер була надто вагітною, щоб вилізти до водійських дверей, наразі обернених до неба. Протиснути рештки лобового скла всередину без інструмента їй не вдасться, та й вона боялася, що розбите скло може посипатися на Джона.

«Драбина», — спало на думку Гарпер. Не та велика, що прикріплена до даху, а одна з менших, складених у задньому відсіку.

Вона перестрибнула через довгий струмок вогню (а що взагалі горіло? з запаху не схоже було на бензин) і попрямувала до заду вантажівки. Усі відсіки були розчахнуті навстіж, тож вона обережно ступала по розкиданому довкола конструктору з сокирищ та ломів. Гарпер квапилася й ледь не наступила на кота, відсахнувшись, коли тварина завила на неї.

Гарпер спохопилася й відступила на крок назад. Містер Трюфель зиркнув на неї. Нефритові очі тварини застилав шок, хутро наїжачилося. Виходить, Рене встигла забрати від вантажівки усіх, крім нього.

— Бідолаха, — промовила Гарпер, присідаючи й тягнучись до тварини. — Боже, як же тобі вдалося вижити? Уявляю, скільки з твоїх дев’яти життів тобі довелося на це витратити.

— Усі, — промовив Джейкоб. Крізь задимлене повітря промайнула лопата, з силою опустившись на кота, наче молоток для крокету вдарив по м’ячику.

Містер Трюфель злетів у повітря, мертвий, з переламаною шиєю, і впав у кущах. Гарпер скрикнула й позадкувала, поточившись і впавши задом на землю. Джейкоб здійняв над собою лопату, тримаючи її обома руками.