Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Тераса зустріла Діану шквальним студеним вітром, що заледве не збив її з ніг, та важкими краплинами дощу, які за один дух промочили її аж до останньої нитки.  

Як вона й передбачала, Майк перебував тут ― акурат біля краю. Низько схилившись над поручнями, він обхопив руками голову, раз у раз смикаючи пальцями волосся, а його тіло повсякчас здригалося, мовби від плачу.

Сама себе не тямлячи, охоплена тривожним поривом, Діана стрімливо підбігла до нього, а відтак обійняла за стан, поклавши голову на спину. Вона не дозволить йому переживати це на самоті ― ні за яких обставин…

Невідрадне, позбавлене жодного проблиску хмаровиння завоювало небо, прогнавши геть тремтячі світила. Тільки-но де-не-де шмигали крислато-заломисті блискавиці, розвіюючи морок, та роздавалося протяжне гримотіння, яке наганяло страху на й так полохливу, вкрай змучену обтяжливими думками тишу. І стривожені краплини дощу розрізали простір, розбиваючись об розбурхані вітром океанічні хвилі. Протягом кожної секунди негода чимдуж посилювалася ― скоро тут буде справжнісінький армагеддон. Але навряд чи він перевершить ту бурю, що надривала Майкову душу, безугавно шматуючи її, обпікаючи, обгортаючи люттю, печаллю, ба більше, ненавистю ― до всіх і вся. До самого себе.

― Ти прочитала? ― Його голос заледве не потонув у шумовинні ― таким тихим він був.

― Так.

― Здогадалася?

― Так!.. ― стиснула Діана Майка ще дужче, мовби боялася, що той зараз щезне, підхоплений черговим поривом вітру.

― І який твій вердикт?

― Ти паршивець, Майку. Мерзотник. І взагалі останній негідник!..

Одночасно з її болісним ле́ментом душі ― навісним, сповненим тремтіння, що проймав до самих кісток, ― Майк розвернувся, стежачи за Діаною сторопіло.

― Поясни, ― врешті-решт вичавив він. В його очах промайнув насторожений блиск.

― Довго ще збирався грати зі мною в цю мовчанку? ― У неї всередині мов бомба зірвалася. ― Досить тримати все при собі. Досить закриватися від усіх. ДОСИТЬ ДІЯТИ САМОТОЮ! ― голосно карбувала вона кожне слово, дивлячись йому прямо у вічі. ― Викинь геть зі своєї голови балачки Любомира про довіру та її доцільність ― і то негайно! У тебе є люди, на яких ти можеш покластися цілком і повністю. У тебе є я!

Майк сіпнувся, вочевидь, бувши захопленим зненацька її палкою тирадою, що линула з самих глибин душі, одначе миттєво набрав на себе поважний вид.

― От давай обійдемося без зайвого геройства, ― гостро рубанув він. ― Не лізь, куди не просять ― і матимеш щастя.

― Для гри, в якій ти затіяв брати участь, потрібно двоє, ― вперто наполягала Діана на своєму. ― Хоч-не-хоч, а без мене твоя гра накриється мідним тазом. Збагни це нарешті!

Вчулося люте зітхання, подібне до гарчання пораненого тигра.

― Та з чого ти взагалі взяла, що я збирався там у щось грати?! ― Погляд Майка потьмянів, віщуючи грозу та бурю. ― І взагалі, я сам з усім впораюся. А твоя задача просто сидіти причепуреною, і не висовуватися, затямила?!

― Ну от, ти знову це робиш, ― прошипіла Діана здавленим від заледве стриманої злоби голосом. ― Відштовхуєш близьких тобі людей… Так не можна, Майку!

― Ти не… ― запнувся він, розгубивши всю безпристрасність вмах.

Діана скористалася його хвилинним замішанням ― наблизилася впритул, рішуче піднявши підборіддя.

― Що «не»? Не близька тобі? Нехай буде так. Але ми пов’язані супроти нашої волі обставинами ― і цього ти заперечити ніяк не зможеш. ― Зібравши всі залишки мужності, вона без жодного тремтіння в голосі додала: ― Ненавидь мене мовчки, проте дозволь допомогти тобі.

Якийсь час Майк вивчав її з непідробним інтересом, та раптом видозмінився вкрай: обличчя спотворилося в безжальній гримасі, очі метали холодний вогонь, а рухи набули незвичної різкості. Зі швидкістю світла насуваючись на Діану, він підштовхував її до перил, допоки та не вперлася в них, а відтак грубо обхватив її талію, притягнувши до себе.

Зізнатися, цієї миті Діана неабияк злякалася: таким Майка вона бачила вперше. Це був не той хлопчина, якого вона знала. Не той, хто заспокоював її біля могили її батьків… Не той, хто запевняв у своїй підтримці... Не той, хто витирав їй із ніжністю сльози…

Зараз він був справдешнім Зимнім, здатним на будь-яку жорстокість.

Одначе Діана, хай би там що, твердо вирішила йти до кінця. Як би Майк не силкувався переконати її у зворотному, вона не передумає. Жоден мускул на її тілі не викаже сум’яття.

― Ти не уявляєш, на що хочеш підписатися, ― вкрадливо прохрипів він, прибираючи волосся з її шиї, пробуджуючи в такий спосіб табун жалючих мурашок. ― Два десятиліття підігравати Суддям… Не впевнений, що ця роль тобі по зубах.

Проковтнувши обурення, Діана з викликом зазирнула йому у вічі:

― Не бачу проблеми.

Мов підтверджуючи її слова, заключним акордом роздалося оглушливе гримотіння, одначе Діана не здригнулася, ні на мить не відірвалася зором від Майка.

― Судді даватимуть доручення різного штибу, Діано. І не всі вони подобатимуться тобі однаковою мірою. Чи готова ти підписуватися під всім, що вони накажуть?