Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

Минуло вже більше тижня, як Хейзел втекла від мене з самого ранку. Вона навіть номер телефону не залишила, я навіть не знаю, як перевірити чи в порядку вона.  

– Ти довго будеш таким розгубленим? – озираюся на Генрі, що стоїть схрестивши руки на грудях. – Ейден, я розумію, що тобі важко, та потрібно рухатися далі… Хейзел Круз не єдина жінка у цьому світі!

У такі моменти я дуже шкодую, що розповів дядьку про те, як допоміг  Хейзел. 

– До чого тут вона? – намагаюся не втратити самоконтроль. 

– То ти не через неї такий розгублений? 

– У мене в житті достатньо проблем, тож ще проблеми з жінкою я точно не потяну. 

– Тоді, що сталося? – брехати погано, та я не хочу щоб дядько знав, що я дійсно у такому стані через Хейзел. 

– Не можу знайти квартиру… мені б якийсь підробіток знайти і тоді мені вистачить на однокімнатні квартиру в цьому районі. 

Це чиста правда, фактично я не збрехав. 

– Ти й так тут цілими днями, який ще підробіток?! Ти хочеш померти? 

– Не помру я, дядьку… це тимчасові труднощі. Далі буде легше. 

– А ти вмієш бути переконливим.. я пошукаю тобі підробіток. 

– Я дуже вдячний тобі. 

– Міг хоча б посміхнутися… не все життя ж тобі бути таким.

– Емоції - це непотрібна річ у моєму житті. 

– Годі винити себе, Ейден! Вбивство було випадковістю, ти не винен… 

Озираюсь довкола, ніхто не має почути цю розмову. Нікого немає і я полегшено зітхаю. 

– Не варто про це говорити за межами твого будинку. 

– Гаразд… Вибач.. 

– Я пішов працювати, – ледве посміхаюся. 

Усі ці дні я дійсно думаю лише про Хейзел. Вона була у такому жахливому стані у той вечір. Важко уявити, що той козел робить з нею. Був би я частиною сім'ї Лойд, я міг би хоча б якось спробувати врятувати Хейзі. Та я ніхто. Мама викреслила мене з сімейного реєстру, а дядько не буде ризикувати своїм статусом заради моєї ідеї врятувати Хейзел. Єдине, що я можу, це бути її “лікарем”. Сподіваюся вона зараз десь відпочиває і в неї все добре.. наскільки це можливо у її ситуації.

Залишок дня я працював без перерви у надії, що припиню думати про Хейзел Круз, але ні - я досі думаю про неї. Вона буквально єдине, про що я взагалі можу думати. Мене навіть не турбують мої фінансові труднощі. 

Луї вже пішов додому, я чекаю поки останні гості закінчать вечеряти, щоб помити весь посуд і також піти додому. Діставши останню сигарету з пачки, я підкурив.

– І що це я бачу? – Генрі вихопив у мене з вуст сигарету і кинув її у прочинене вікно. – Ти сказав, що кинув палити!

– Чорт, - визираю у вікно, щоб подивитися куди вона впаде, - це була остання!

– Злишься? – стискаю кулаки.

– Ні. 

– Не дуже схоже, - оминаю дядька і стаю до миття посуду. – Ти розумієш, що подавлення емоцій може призвести до серйозних проблем? 

– Яких? – одягаю гумові рукавиці. 

– Наприклад, – підходить ближче до мене, – втрати сенсу життя, апатії, тривожно-депресивних станів, зниження самооцінки, формування залежностей, безпричинних спалахів агресії, втрати сну та апетиту.. продовжувати? 

– Ти хочеш налякати мене? 

– Ні, я турбуюся про тебе, придурку! 

Вперше за довгий час дядько назвав мене придурком. До того, як я потрапив до в'язниці, він постійно мене так називав. 

– Я справді в нормі, не варто хвилюватися. 

– Який же ти впертий! – відходить. – Я взагалі-то прийшов тобі повідомити про можливість підробітку..

– Що потрібно робити? 

– Придурку, пообіцяй спочатку добре подумати, а потім казати відповідь.. 

– Ти пропонуєш мені роботу стриптизера? – намагаюся пожартувати. 

– Ні… ландшафтний дизайнер.

– Але я не.. 

– Ти з дитинства обожнюєш квіти і всілякі рослини. – Киваю. – Робота у будинку сім'ї Крузів.

– Я згоден. 

– Чорт, – проводить долонею по обличчю. – Та ти повністю влип… 

– Скільки платять? 

– Три дні роботи – тисяча доларів. 

– Ого… це ідеально! 

– Я звісно довіряю тобі, але Ейден… не нароби дурниць. 

«Ейден, не наробив дурниць.»

Розплющую очі і розумію, що я дійсно стою посеред вітальні і цілую Хейзел. Різким рухом відходжу від неї і навіть не знаю, що сказати. 

– Я… Вибач. – Ковтаю в'язку слину і опускаю погляд, мені соромно дивитися на дівчину. 

– Зробимо вигляд, що нічого не було. – Вона злиться. – Ніколи більше так не роби! 

Забирає свій телефон і йде на другий поверх. Я стою на місці і навіть не можу поворухнутися. Я утнув таку дурість, що навіть не розумію, як взагалі міг таке зробити. Поцілувати заміжню жінку, та ще й у їх сімейному будинку. Хоч би в неї не було проблем через мене. Озираюся довкола у пошуках камери, та нібито ніде немає. Ніхто не дізнається про те, що тут сталося. Повільними кроками, хитаючись у різні боки, я попрямував до кімнати у якій буду жити ці два дні. 

На ранок наступного дня я, як ідіот, намагався уникати Хейзел. Мені до біса незручно через той поцілунок. Та мені не вдалося уникнути її, коли Емілія покликали нас усіх разом випити чаю та поснідати. 

– Сьогодні ти ще більш мовчазний ніж учора, – промовила хатня робітниця і я закашлявся. 

– Я не часто п’ю чай зі своїми роботодавцями. 

– Ми не твої роботодавці. Мати Шона тебе найняла - не ми. 

Вочевидь, Хейзел досі зла на мене. Я знову піддався емоціями і ось чим це закінчилося. Емоції у моєму житті дійсно не потрібні. З ними моє життя стає тільки складнішим. 

– Ви посварилися? – Мені немає чого сказати, тож я просто мовчу. – І доволі сильно. 

– Ми з ним лише знайомі..

– Вчора ти представила його, як свого Друга. – щоки Хейзел стали рожеві. 

– Хвилина тупість. – Навіть не дивиться на мене. – Ми просто знайомі. 

– Так, все вірно. 

Вирішую підтримати Хейзі, щоб ця розмова нарешті закінчилася, і це була чудова ідея. Емілія більше не підіймала цю тему за сніданком.