Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

- Ми так розуміємо, що це ти тут головний. І що саме ти придумав дискотеку та усіх до купи зібрав. - Чи то спитала, чи то сказала Мілана. - То ми хочемо, щоб ти нам про усіх своїх друзів розповів.

- Та ні. - Засміявся Сергій. - Ви самі частіше приходить у гості до мене.  От з усіма сами познайомитися ближче. Тоді все самі побачити та зрозумієте.

- Ми згодні. Чекай нас сьогодні ввечері, - пообіцяла Мілана і вони з Кароліною швидко пішли на зупинку. Тому, що поки до дому то й знов треба їхати. А Мілана вирішила сьогодні постати перед хлопцями у всій своїй красі. І їй це вдалося.

Коли вечері вони з Кароліною знов приїхали до Сергія, то вся компанія була вже в зборі. На вулиці був березень і дівчата були одягнені в довгі пальта. Та, коли вони їх зняли, то у Сергія, якій допоміг їм роздягатися, очі на лоба полізли.

Мілана була у короткій, блакитного кольору, джинсової спідниці. А зверху на ній була кофта персикового кольору в обтяжку. На ногах тілесного кольори колготи. Сергій не знав на яку саму частину тіло йму дивитися.

- Вау! - Тільки й міг він сказати. Насправді слів в нього були набагато більше та він засоромився все це казати в слух. Які гарні ніжки. А груди, які великі! Гарні сідниці. Блін. І куди я раніше дивився. Мілана - вогонь! Все це промайнула в Сергія в голові, коли він побачив дівчину без верхнього одягу.

- А я? - Піймала його погляд Кароліна. - Як я тобі, Сергійко?

- О! Маєш чудовий вигляд, - зробив він їй комплімент. - Бачу ти теж сьогодні у короткій спідниці. Наші хлопці знепритомнюють від такої краси.
- Дякую, тобі, мій дорогенькій. - Кароліна була щаслива, що її вважають привабливою.

Після цього дівчата відкрили двері та зайшли до кімнати.

- Ого! Які ви сьогодні! - Виразив суспільну думку Ромчик. - Які красиві.

- Тільки сьогодні? - Посміхнулася Кароліна.

- Ні. Вибач. Звісно ні. - Почав він просити вибачення. - Ви завжди гарні. Але сьогодні! Такі прямо я навіть не знаю що і сказати.

- Не знаєш, то і помовч. - Втрутився у розмову Влад. - Прошу вас до столу. Ми тут, як раз тільки сіли. Ось вирішили просто так зробити собі свято.

Дівчата сіли за стіл. Там було, що поїсти та що випити. Та вони були ж мало питущі, тому нічого не пили окрім соку. Та і їли вони дуже мало. Та в цілому їх ніхто і не примушував.

Мілана відчувала себе не дуже впевнено у такому одязі, бо зазвичай вона одягалася набагато скромніше. Та, що поробиш, як треба зробити враження. І здається вона влучила. Усі хлопці тільки й дивилася на її персикову кофту. А скоріше на її персики. Чи ні. На диньки. Тільки один Ромчик не міг відвести очей від Кароліни. Та здається Сергія теж більше цікавила її подруга. А точніше її довгі красиві ноги. Кожна дівчина обов'язково знає, що в неї найбільше може сподобатися чоловікам. Тому Кароліна сьогодні демонструвала довгі ноги, а Мілана свій третій розмір.

Та чесно кажучи такого ефекту вона не очікувала. Сашко постійно пропанував їй потанцювати та увесь час не зводив очей з її великих грудей. Мілані аж якось не комфортно стало від цих поглядів. Вона чекала якихось дій від Макара та він взагалі, майже не дивися в її бік. До речі в Кароліни було теж саме. Її Костя, ну ніяк не намагався до неї залицятися. Зате Ромчик був в ударі. Він стільки комплементів ій наговорив. Кароліна за усе життя стільки не чула. І весь вечір ходила усміхнена від слів цього хлопця. Він ій зовсім не подобався, як чоловік та зате його слова та компліменти підтримували ії настрій весь час що вона тут була.  

Приємний хлопець, подумала про Рому, Кароліна. - Та мені все одне подобається Костя. І він обов'язково буде мій, - рішуче пообіцяла вона сама собі. 

А Мілані добре було з Сергієм. Вони гарно спілкувалися і вона з подивом піймала себе на думці, що хотіла б так поруч з ним бути ще й ще. 

Та час минув. Було вже досить пізно.

- Нам пора, - з жалем сказала Мілана Сергію. Їй дійсно не хотілося йти звідси. Не рахуючи Сашка та його поглядів, всі інші поводитилися досить чемно та добре до неї ставилися. Мілана відчула себе, як вдома. Ні, ще краще. Їй дійсно було тут добре. Вона душею відпочивала поруч з цими веселими та добрими хлопцями. Вони так чудово до неї ставилися. Як до людии. Без усяких там гендерних відмінностей. Особливо він, Сергій. Яка в нього чарівна посмішка. А ще дуже добрі очі. Красиві такі. 

- Всі хлопці такі приємні, - подумала вона з ніжністю. Її навіть не образило, що Макар не звертав на неї уваги. Їй і так її висточало від усіх інших. І Мілана почала думати про хлопців. Хтось ій дуже припапав до душі, а хтось ні. Та вона ще не настільки гарно усіх знала, щоб робити якісь остаточні висновки. Час покаже, думала дівчина. Час усе обов'язково покаже, вирішила вона. 

Тим більше, що поки що, я маю достатньо в запасі часу. Поспішати мені особливо нікуди. Є час придивитися і дізнатися один одного краще.

Мілана задумалася про сімейне життя з кимось зі своїх нових знайомих, наприклад з Макаром. Ось вона приходить додому, а він весь такий серйозний її завжди зустрічає. Навіть не знаю, подумала вона, чи підійде мені таке? Чи може він обмежувати мою свободу і волю?

Ні, — одразу вирішила дівчина, — надто сердитий і серйозний чоловік мені теж не підходить. А з іншого боку, про якого чоловіка може йтися, якщо я поки що, в найближчі кілька років точно не збираюся заміж, подумала вона.

Щоб там не говорили її рідні, але заміжжя це ще так далеко. Зустрічатися, бути разом — адже це одне. А бути одруженою — це абсолютно інше. Ось Кароліна, та одразу собі вирішила, що вийде заміж за свого Костю. У себе в голові все розписала і розклала, як вони там житимуть разом. Як зростатимуть діти, чи не на 100 років наперед.
Так глибоко і так далеко Мілана, звичайно, не замислювалася. Хотілося, щоб у неї був хлопець. Щоби вони разом зустрічалися. Разом поділяли радості та горе. Щоб було до кого притиснутись, коли на душі погано. Але, заміж! Ні, поки це точно не її.