Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

Ось все-таки всі хлопчики, звичайно, по-своєму добрі. Якби я собі обирала чоловіка, за кого б я вийшла заміж, задумалася Мілана? Ні, не так. Треба спочатку подумати за, кого б я не вийшла заміж. Їй стало трішечки смішно від усіх цих думок. Знали б про це всі хлопчики. Що ми з подругами їх уже поділили на кілька років уперед. Хоча із якими подругами? Юліанна ж у нас взагалі не від цього світу. Судячи з усього, вона напевно збирається в монастир. Хоча, звичайно, це не особисто персональна справа, вирішила Мілана для себе.

Але особисто я не поки ні в який монастир не збираюся і так, мене цікавлять хлопчики, чоловіки, хлопці. З ними цікаво, весело, приємно. Я ж дівчина, жінка. То звичайно мені потрібна молода людина. Якийсь пристойний, порядний, не дуже розв'язаний. Чи не бабій звичайно. Боже, скільки в мене побажань, засміялася вона сама по собі. Мені й догодити, то важко. Але, як кажуть, думаємо ми одне, а виходить все зовсім інакше. Не загадуватиму наперед. Подивлюся, що вийде в мене з Макаром і чи вийде з цього взагалі щось.

- Я з радістю та задоволенням ще раз з ними зустрінуся, — повідомила Мілана про своє рішення Кароліні.

- Ой. Я дуже рада, що ти так вирішила, – засяяла вся від щастя її подруга. - Будемо їздити удвох, Миланочка. А то я все одно б туди їздила заради свого Кістки. А так удвох, звичайно ж, нам буде веселіше. – Кароліна від щастя полізла до Мілани обійматися та цілуватися.

Мілана чекала на це. І не дуже таке любила Але підтримати подругу, це святе, подумала вона. Тим більше, що в мене там теж є свої власні, особисті інтереси про які поки що нікому не варто знати. А час покаже, це так.