Читати книгу - "Природний роман та інші історії, Жорж."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Досить їх трошки з’їсти, — казала Гаша (це від «Ганна» чи від «гашиш», усе одно), — і тобі відразу являються різні ельфи, гноми, лісові духи і феї. Може показатися й сама королева Меб. Ті гриби відкривають очі на те, що завжди існує собі десь, але для нас лишається невидимим.
Мені подобалися ці історії з грибами, але я тримався свого тютюну. Я завжди почувався якось незручно перед Гашею. Ще в школі ми разом почали курити. Вона пішла трохи далі. Не знаю, чи вона все ще вживала гриби, але що жила з ельфами — то напевно. А мені було так, ніби учневі, який разом з усіма пустився тікати з уроку, але в останній момент завернув. Можливо, інші вважали навіть, що я врятувався. Хтозна. Але мені порятованою здавалася якраз Гаша. Останні два роки вона товкмачила, що збирається тікати до Ізраїлю. Щойно я починав про це мову, вона завжди казала одне й те саме: я вже там, у Єрусалимі! Певно, так і було. Я ж натомість сидів безвилазно у своєму помешканні в кварталі «Молодість-4».
Дивлюся на батькову попільничку — фінську, з кришечкою. Вона більше схожа на маленьку скриньку з жолобком лише для однієї цигарки. Мені подобалася ця ідея особистої попільнички — як особистою буває зубна щітка чи бритва. Збоку на попільничці був вигравіюваний напис, для мене — як і для батька — цілком незрозумілий. Через багато років, коли мені той напис переклали, його буквальність мене просто приголомшила: «Все є попіл».
Курячи, я несвідомо повторював рухи батька. Енергійне постукування вказівним пальцем по цигарці, примружування повік, коли затягуєшся, загалом уся та самозаглибленість і статечність жестів. Найважче було навчитися природності, з якою батько ледь згинав вказівний і середній пальці, коли притримував цигарку. У мене вони були якось штучно напружені й стиснуті.
Гортаючи один передвоєнний ілюстрований журнал, я натрапив на коротку замітку про чоловіка, який встановив рекорд із кількості викурених цигарок за день. Коли того чоловіка спитали, чому він завжди користується сірниками, а не запальничками, які саме тоді входили в моду, той відповів, що не хоче собі псувати зубів газами, котрі вони виділяють. Справжній курець — то естет, який дбає про свої зуби.
Так, то було все, чого я хотів від життя: сидіти в кріслі-гойдалці на задвір’ї будинку, серед болиголову й кропиви, з пачкою дешевих цигарок. Втягувати з димом усе, що перед очима — хмари, дахи, пасажирські літаки, Чумацький Шлях, усе. Все можна проковтнути з хмаркою диму. Я хочу відчувати, як дим входить у легені й виводить там на білому свої нікотинові телеграми. І як видобувається назовні, блідо-блакитний, знеможений.
Є щось ангельське в тому, аби померти отак — курячи дуже повільно, сигарета за сигаретою, у задвір’ї дому. В урні спеціальної фінської попільнички, особистої, де котрогось дня знайдуть твій попіл. І більше нічого. Нічого, за що можна зачепитися, ніякого тіла, потемнілих від тютюну пальців, зруйнованої печінки, пожовклих зубів. Дрібка попелу. А якщо ти досконалий курець, не буде навіть попелу. Сам лише дим. Кучерявий гість дерево їсть.
А може, на тій попільничці насправді було написано, що все — дим? Було б якось більш обнадійливо. Екологічніше.
29
ДО ПРИРОДНИЧОЇ ІСТОРІЇ МУХ
Мухи належать до ряду двокрилих і мають пару добре розвинених передніх крилець. Споконвіків мухи переважно живуть поруч із людиною, тісно пов’язані з її побутом — тому їх називають синантропними (syn — зв’язок, antropos — людина). Вони живуть у людському помешканні, кружляють довкола екскрементів, на смітниках тощо. Можна сказати навіть, що типових синантропних мух, якими вони є сьогодні, мимоволі створила сама людина. Або її відходи. Деякі вчені стверджують, що мухи існували задовго до появи людини і вже тоді живилися трупами й екскрементами. Але не заперечують, що досить було з’явитися людині, як мухи тут-таки впізнали в ній свого господаря і увійшли в її житло. Відтоді господар не може змиритися з набридливими гістьми, хоча їм ідеться лише про крихти з його столу, і всіляко намагається їх позбутися. Користується довгими прутиками зі шматочком тканини, щоб їх бити; тарілочками з оцтом, аби їх топити; ловить їх руками й ув’язнює в сірникових коробках. Ще більший ефект має те, що полюбляють робити малі діти: вони ловлять муху, відривають їй обидва крильця, через що вона миттю випадає зі свого ряду двокрилих, обертається на наземну тварючку й слугує пострахом і пересторогою для решти мух. Усе це, на щастя, — заняття доволі безуспішні, та й те люди чинять лише тому, що не розуміють, якою важливою є муха і як видобути з неї користь.
Передовсім вона є редуцентом, який розкладає складні органічні сполуки — в падлині, трупах, екскрементах — до неорганічних, котрі знову засвоюються рослинами. Отже, посполита кімнатна муха Musca domestica чи гнойова муха Eristalis tenax, ба навіть і синя м’ясна муха (Calipbora) є природними обмежувачами розбуялої органічної еволюції.
Двокрилі, а зокрема мухи, влаштовані вельми цікаво. Око мухи — це справжнє одкровення. Воно добре розвинене, займає площу майже цілої голови і насправді складається з тисяч крихітних оченят, фасеток, кожна з яких є шестикутною й ледь випуклою. Фасетка сприймає лише маленький фрагмент довкілля, а повний образ твориться в мозку. Отже, муха бачить світ мозаїчно, себто фасетково. Переважно вважають, що муха косоока, але чи можна собі уявити точніше, детальніше бачення світу? Фрагментарність, до якої вдаються деякі романісти, насправді запозичена від будови мушиного ока. Уявити лишень, який роман би вийшов, якби змусити муху розповідати…
Який роман би вийшов, якби змусити муху розповідати? У тому, що мухи мають мову, яка суттєво відрізняється від нашої, я не сумніваюся. А позаяк зараз мене цікавить муха (чому б і мусі не зацікавитися мною?), мушу з’ясувати механізм мушиної мови. Наскільки мені відомо, мова бджіл — це фігури, які
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природний роман та інші історії, Жорж.», після закриття браузера.
