Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За ці два тижні лють і скорбота трохи притупилися, хоч безперечно не зникли й ніколи, мабуть, уже не покинуть її серця. Тож сприймати жорстокість із такою ж незворушністю, як тоді, тепер було б украй складно. Корнелія намагалася не показати свого схвильованого стану, а втім, увесь час перебирала пальці, зчепивши руки на поясі, що вже було нехорошим сигналом її слабкості.
Кабінет Його Величності знаходився у тій самій вежі, де й покої, тільки з протилежної сторони. Кімната виявилася доволі просторою й, окрім невеликого робочого столу біля вікна, вміщала в себе ще й стелажі з різноманітними книгами та документами, невеличкий бар із розмаїттям спиртних напоїв, розкладний шкіряний диван, що тепер був складений і підпирав праву від вхідних дверей стіну, журнальний скляний столик і, власне, вихід до вбиральні.
Король Артмен займав своє почесне місце в кріслі за важким дубовим столом. Атмосфера в його кабінеті панувала похмура, й не лише тому, що таким був її власник, а й через темну колірну гаму незмінно брутального інтер’єру.
– Вітаю вас, Ваша Величносте! Чим можу бути корисна? – намагаючись говорити нейтральним тоном, звернулася до свого майбутнього чоловіка Еллі, попередньо шанобливо вклонившись.
– Бачу, виховний урок пішов тобі на користь, – краєчком уст усміхнувся чоловік, а тоді дістав з-під столу пляшку з темною рідиною і щедро наповнив нею свою склянку.
Дівчина промовчала, хоч тілом її пройшлася хвиля неприємного холодного тремтіння. Артмен тим часом зробив кілька щедрих ковтків і з гучним глухим звуком опустив склянку на стіл, розбризкавши залишки напою.
– Завтра до нашого замку завітає поважний гість. ДУЖЕ важливий гість, якщо говорити точніше. Інґвар Хродґейр особистою проблемною персоною.
На обличчі принцеси відобразився подив, однак вона не до кінця зрозуміла, добра це новина чи погана. Її наречений не здавався надто щасливим чи, навпаки, вкрай розчарованим, тож з реакцією дівчина не поспішала, хоча всередині неї все напружилося. Схоже, завтра в стінах цього замку вирішиться майбутнє всього Кастірманського королівства. Так чи інакше, після цієї зустрічі старий порядок зміниться. І їй дуже хотілося вірити, що не в гіршу для неї сторону.
– А що потрібно від мене? – озвалася Корнелія нерішуче.
– Нічого особливого, – розвів руками чоловік, – просто особисто обслуговуватимеш нас упродовж вечері. Слугам я не довіряю – серед них багато чужих очей і вух. А я розраховую на мирне розв'язання конфлікту.
– Навіть шляхом зради своїх союзників, – озвучила Корнелія здогадливо недоказане.
– У твоїх же інтересах, щоб ця зустріч пройшла вдало, – вискалився без жодного докору совісті Артмен. – Зрештою, ти – майбутня королева Кастірманських земель: їхній добробут дорівнює твоєму. Не забувай: Сайріфії ти не потрібна. Батько відмовився від тебе, тож тепер Кастірман – твій дім.
– Це все? – коротко поцікавилася Еллі.
– Поки що, так, – кивнув чоловік – і його наречена непомітно видихнула. Її не збираються знову ґвалтувати чи бити – це тішить. З усім іншим якось упорається.
– Гаразд, я зроблю це.
– Мені не потрібна твоя згода, це наказ, – зневажливо пирхнув правитель, – постарайся мати завтра гарний вигляд. Не хочу зганьбитися перед імовірним союзником.
Її Високість стримано кивнула й, отримавши дозвіл, покинула кабінет короля. Повертатися до саду не стала, натомість вирушила до своєї спальні, щоб обдумати все почуте.
Очевидно, ця зустріч не була ініціативою Артмена. У нього кишка тонка, щоб так ризикувати, запрошуючи до своїх володінь чужинця, чиї дії не можливо передбачити. Та й гордості забагато, щоб так стелитися перед дикуном, якого ще кілька днів тому відверто зневажав. Отже, цю зустріч запропонував особисто Хродґейр. Питання полягає в тому, з якою метою? Хоче запропонувати здатися, як перед тим запропонував вільним племенам? Чи й справді планує укласти мирний союз? Якщо він звичайний смертний, тоді можливі обидва варіанти. Якщо ж із безсмертних, а тим паче лордів, тоді взагалі не зрозуміло, що йому треба від Середнього світу.
Землі людей тисячоліттями не цікавили нікого з представників Високого світу. Вищі раси, такі як фейрі, ельфи, вампіри, сильфи, перевертні, маги тощо свідомо відділилися від слабких і, розділивши між собою території, створили власні держави й культури. Це сталося так давно, що дотепер бібліотеки Середнього світу не мають достовірної інформації про стан речей за межами континенту. Вищі раси не дуже раді гостями, тому потрапити на їхні території вкрай складно. Є дозволенні місця для відвідувань – вони мають попит у торговців і кочовиків (тобто представників Нижчого світу, часто не прив’язаних до конкретних територій, приналежних загальновизнаним державам, і не надто розвинених), – а є й ті, куди дозволено ступати лише вищим расам – очевидно, таких більшість.
Так на одній планеті вживаються три по-справжньому різні світи. Страшно, що станеться, коли їх інтереси перетнуться. Боротьба за землі вільних племен могла стати початком чогось масштабного й неодмінно страшного. Найближче майбутнє обов'язково це покаже, від того воно ще більш бентежне.
***
Наступний день почався з найгіршого.
До опівдня Еллі не могла звестися з ліжка, скорена сильною слабкістю й маренням. Хвороба обрала найневдаліший момент, щоб нагадати про себе, й принцеса боялася, що їй це обов’язково якось вилізе боком. Але то були лише квіточки – ягідки з’явилися згодом.
– Принеси мої ліки, Вівіан! – наказала тремтливим голосом Еллі, щойно біль розрядами току пронизав кожну клітиночку її слабкого тіла. – І підготуй сукню, що я обрала для прийому.
– Ви збираєтеся піти туди? – охнула дівчина, притиснувши жалісно руки до грудей.
– У мене немає іншого вибору, – зціпивши зуби, сказала Корнелія, а тоді втерла рукавом сорочки краплинку поту, що виступила в неї на чолі, й важко сіла. – Скільки в нас часу?
– Всього пів години до виходу.
«Встигнемо!» – подумала Еллі з полегшенням, а тоді прийняла з рук служниці дві желейні пігулки, всередині яких зосередилася рідина, здатна притуплювати біль. Це, ясна річ, тимчасове рішення та й не надто дієве, але єдине, яке здатне хоч якось допомогти.
– Шкода, що я не можу піти з вами, – Вівіан щиро переймалася здоров’ям і самопочуттям своєї принцеси.
Це юне двадцятирічне дівча все своє життя прожило в палаці. Спершу допомагала жінкам на кухні: мила овочі з фруктами, слідкувала за чистотою робочих поверхонь, викидала помиї; потім разом з іншими прибирала у гостьових вежах і покоях; опісля стала помічницею особистої служниці королеви, а згодом узялася допомагати й принцесі. Вівіан ніколи не боялася чорної роботи й належала до тих тонких натур, що терпіти не могли брехню й лицемірство. Вона не гналася за милістю короля й увагою чоловіків, вміла тримати таємниці та, що найголовніше, була направду доброю людиною. Це в ній Еллі цінувала понад усе.
– Я впораюся. Переконана, ця вечеря надовго не затягнеться, – спробувала підбадьорити її принцеса.
– А якщо затягнеться? – не вгавала помічниця.
– Що ж… Тоді мені доведеться не солодко, – судомно зітхнула Корнелія, відчувши, як біль стишує свою лють.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З роду старої крові, Анна Мавченко», після закриття браузера.