Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

***

У каміні, змайстрованому у вигляді кажана з розгорнутими крилами, зловіщо тріпотіло багаття. Не зраджуючи вподобанням, Любомир сидів у своєму улюбленому кріслі, обшитому темно-фіолетовим оксамитом, встромившись гострим уважним поглядом у звивисті язики полум’я, буцімто намагався віднайти там випробуваний долею надійний план по захопленню всесвіту, аби стати цілковитим його володарем. Майк не здивувався б, якби це виявилося голою істиною.

Силкуючись набрати на себе незалежний вигляд, Майк перевальцем ступив до кабінету, а відтак сів на крісло, закинувши ногу на ногу. Любомир зустрів його здивованим позирком. Авжеж, такої наглості дядько від нього не очікував, адже ввірвався Майк як непроханий гість на бенкет: без запрошення, без стукоту, без привітання.

― Мені потрібен Антиспогад. Впевнений, ти знаєш, як його можна роздобути, ― вирішив не тягнути Майк кота за хвіст, а відразу перейти до діла.

Любомир примружився. При світлі вогню шкіра на його обличчі здавалася особливо безкровною ― порцеляновою. 

― Отже, наша люба принцеса досі не прокинулася… ― гмикнув він, замислено відкинувшись на спинку.

Майк заперечно хитнув головою, непомітно прикусивши губу.

Опустилося знічене та напружене мовчання.

― Ти пам’ятаєш, чому взагалі стали послуговуватися Антиспогадом? ― не відриваючись зором від язиків полум’я, нарешті повагом озвався Любомир.

На деяку мить Майк спантеличено наморщив чоло: у який бісів спосіб стародавня історія стосується сучасності?! Але він мерщій придушив обурення.

― Велика війна виявилася занадто кровопролитною… ― Тон голосу Майка відповідав його почуттям: глухий, напівмертвий. ― Вона принесла з собою безліч страждань, понівечених життів та поранень, з якими час не зумів впоратися. За випадковим збігом обставин саме тоді й винайшли Антиспогад, який блокував найбільш травмувальні спогади. Одначе я не розумію! ― не стримавшись, вибухнув Майк, вмить скинувши безпристрасність. ― Якщо цей препарат такий до біса древній, тоді чому в наших архівах нічого не говориться про наслідки його відміни?! Ні слова, трясця.

Любомир в осуді зіжмурився, а втім, на дні його темних зіниць спалахнула ледь помітна цікавість.

― Логічне запитання, мій любий племіннику, ― зі спокоєм мовив той, ― відповіддю на яке не володіє навіть сам Темний Лорд. Лишень дозволю собі припущення, що тоді, коли придумали Антиспогад, писемність ще не була винайдена. Інформація передавалася з вуст у вуста, а пізніше й записувати щось було даремно, бо зіллячко ж вийшло з ужитку через заборону пройдисвітів, які ні чорта не тямили у владі, ― зжужмивши губами, прицмокнув дядько.

― З вуст у вуста, схоже, найнадійніший спосіб передачі інформації, ― зіскочили з саркастичними нотами слова з Майкового язика, якого він не встиг вчасно прикусити. От дідько, не вистачало ще нотацій від дядька про етикет!..

А втім, Любомир залився реготом ― несподіваним, гучним, з надривом. Мимовіль Майк здійняв в очманінні праву брову, не на жарт захвилювавшись за душевний стан дядька: той рідко коли сміявся, а тим паче так розкотисто, щиро, по-справжньому.

Все ще душачись хихотінням, Любомир підвівся й важкими кроками підійшов до вікна, заклавши руки за спину.

― Так що щодо Антиспогаду? ― врешті-решт не витримав Майк, якому вже барабанні перетинки заклало від дядькового реготу. ― Де його можна роздобути?

― Ніде, ― враз проковтнувши сміх, твердо та впевнено відкарбував Любомир.

Тиша, яка запанувала після цього, діяла на Майка оглушливіше за найлютіший брязкіт мечів. Як це «ніде»? Невже дядько вирішив так жорстоко над ним приколотись? Та краще б вже висік батогами з небесної сталі! ― ефектніше було б.

Безліч невисловлених вголос питань так і зависли в повітрі грозовими чорнющими хмарами, що Майк не знав, за яке з них вхопитися передусім, аби його блискавкою не шварконуло, прибивши на смерть.

― Нізащо не повірю, що радник Суддів відом не відає, де роздобути Антиспогад, ― зрештою, втихомиривши внутрішню бурю, звільна висловився Майк.

― Ось так от, не відаю, ― з непідробним жалкуванням розвів руками той. ― Навіть мені не все дозволено знати. Шкода, мій любий племінничку, але нічим не можу допомогти. Це ти краще у нашого дорогого втікача вивідай, ― зненацька додав він, явно  натякаючи на Алекса.

Несамохіть Майк міцно стиснув зуби, що аж громохким дзвоном віддало в скронях: поза будь-якими сумнівами, він би спершу звернувся до свого старшого братика, начхавши на всі залишки образи, одначе було одне «але». В НЬОГО НЕ БУЛО ЙОГО КОНТАКТНИХ ДАНИХ! До того ж, триклята заборона покидати Кригожар досі не була знята!..

Охоплений розпачливими почуттями, Майк прожогом вилетів з осточортілого кабінету, навіть забувшись на прощання, як це велить звичай, вклонитись. Кровавий Місяць не жде!

…Після раптового відходу племінника Любомир ще дуже довго продовжував задумливо вдивлятися в океан, над розбурханими водами якого здіймалося непогідне переплетіння густющих темно-сірих хмар, наелектризованих майбутнім гримотінням.

― Який цікавий, одначе, вибір долі… ― гмикнувши, прорік він, немовбито кидав жереб. ― Ятріння минулого чи сяйлива троянда? Що йому виявиться дорожчим понад усе на світі? Адже навіть у Зимніх є хоч і крижане, але серце. Вибір… Так, вибір дуже важливий. ― Любомир задумливо пожував губами. ― Невже він достоту той самий охоронець?..