Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Спів основної пісні [про Ящера] часто супроводжується приспівом:
В інших варіантах наявний поховальний мотив: викопування ями й поминки по Ящеру. Гра в ящера широко відома на Україні, в Росії та в Білорусії»[130]. Таким чином, Ящер може і приймати жертву, і сам бути жертвою (порівняйте міркування В. Я. Проппа про еволюцію уявлень від проковтування героя змієм до подолання змія героєм).
У білоруській пісні:
Сядзіць, сядзіць Яшчар,
Гэй, нам, гэй,
На залатым крэслі,
Гэй, нам, гэй,
Гарэшачкі лушчыць…
Купім чамярыцы
Яшчара паіці[131].
В іншій білоруській пісні дівчина співає:
Яшчарочак, мой паночак,
Проша аддаць мой вяночак...[132]
«Гра “Ящер” становить немало труднощів для розшифрування архаїчного ядра, яке, поза сумнівом, склало її основний зміст... Слово ящер, скоріш за все, виникло як одне з узагальнень фантастичних чудовиськ із ознаками гігантських рептилій, тобто гіпотетично може розглядатись як синонім Дракона»[133]. Ящера як чоловіче начало порівнюють із Вогняним Змієм, який у слов’янському фольклорі зваблює дівчат. Підкреслюють, що у грі Ящер «може виступати в ролі “нареченого” всіх присутніх дівчат»[134]. Форму Ящур зіставляють із щур, пращур, указуючи також на табуювання словесного позначення предка і вживання його назви в заклинанні типу рос. чур меня! (Авторитетні дослідники розглядають Чур як ім’я язичницького божества-предка[135], реконструюють праслов’янську[136] форму *Č’urъ і пов’язують його з Родом[137].) «...Очевидно, що обидва ігрові образи — Ящер і Ящур — включаються в широкий пласт міфологічних уявлень східних слов’ян про Змія і Пращура, в системі яких співіснували й сполучались як верховні божества небес (передусім Перун), так і чоловічі божества нижчого рангу, які більше мали відношення до різноманітних водних культів (разом із жіночими) і часто виступали у звірячому або змієподібному вигляді. Зближення (на різних рівнях) образів Змія і Пращура, можливо, свідчить про першого як про одного з тотемних предків слов’ян (поряд із іншими тотемами, з яких більш або менш доказово вимальовуються Вовк, Соловей, Сокіл)»[138].
Традиції культу ящера в Європі досить давні. Так, наприклад, спостерігається певна спадковість зображень ящерів у фіно-угорському мистецтві і в карельських петрогліфах пережиткового неоліту[139]. «Дракон, що ковтає сонце, в Шишкіні, фантастичний хижак на плиті з Чернової VIII, ящери Галицького скарбу й петрогліфів Онезького озера — все це образи давніх міфів»[140].
Можна припустити, що казковий Кощій, котрий тримає в полоні дівчат (і цим дуже нагадує ящера), походить не від тюркського košči «полоняник», як вважають В. В. Іванов і В. М. Топоров[141], і не від слова кістка (кістлявий), як традиційно думають, а є формою слова ящер.
Князь Кий: легенда, походження
Кий. «Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря» («Повість временних літ»). Варто звернути увагу, що ім’я Кия (для якого традиційно приймається слов’янська етимологія — зв’язок зі словом кувати[142]) близьке до архаїчних князівських титулів. Пор. абхазько-абазинське а-хь, а-хьы (як відомо, в абхазькій і абазинській мовах а- — префікс усіх іменників, який позначає неозначену форму — аналог неозначеного артикля), убихське хъьы «князь»[143]. Дуже давня назва князя реконструюється як спільна для празахіднокавказької, прасинотибетської та праєнісейської мов: празахіднокавказьке *khe, прасинотибетське *q(h)owH, праєнісейське *khiji (реконструкції С.А.Старостіна). Така спільність означає, що це слово (на позначення, очевидно, племінного вождя) існувало вже в період синокавказької (палеоєвразійської) прамови, тобто не пізніше рубежу другого і першого десятитисячоліття до н. е.
Порівняйте, з іншого боку, грецький архітектурний термін (який вважається субстратним і пов’язаним із егейською матеріальною культурою[144]) kion «стовп, колона» (з албанським відповідником), який міг контамінувати зі слов’янською назвою кия (найімовірніше пов’язаною з кувати) ще в період взаємодії того індоєвропейського діалекту, який дав праслов’янську мову, з доіндоєвропейським субстратом. На особливу роль стовпів у трипільських хатах звертає увагу Д. Гуменна[145], археологічний матеріал див. у Т. С. Пассек[146]. Стовпи, як відомо з глиняної моделі житла, використовувались у будівництві дотрипільської кереш-крішської культури[147]. Визначну культову роль відігравали колони на Криті.
У малоазійському поселенні VII–VI тис. до н. е. Чатал-Гююк “майже в кожному з храмів... знайдені стовпи, на яких розміщені роги биків; такі стовпи... відомі й набагато пізніше як у Малій Азії, так і на давньому Криті”[148]. Відзначають і шанування сталагмітів із печер від неоліту Греції до мінойського й класичного періодів. Пізніше цей культ частково перетинається з культом стовпів, наближеним до поклоніння світовому дереву[149].
Нарешті, порівняйте і назву малоазійського міста Кіос, від якого утворена назва мешканців кіани — як давно помічено, за тією самою моделлю, що й кияни від назви Києва[150]. (Пор. інтерпретацію В. І. Щербакова при всій її суб’єктивності: «Кий — це місто венедів (венетів) на їхній першій батьківщині, у Малій Азії. Але це ім’я збережене було і на берегах Дніпра, куди прийшла інша хвиля венедів. І там, на Дніпрі, знову було засноване місто з тим самим ім’ям — Київ. Очевидно, ім’я князя Кия, що заснував... це місто на Дніпрі, було дане йому за тим місцем, звідки він родом»[151].) Близька ономастична основа засвідчена і на Криті в ІІ тис. до н. е. — пор. у лінійному письмі В «етнічна назва ki-je-u, яка використовується як власне ім’я в кноському написі»[152].
В уявленнях балканських слов’ян про змієподібне чудовисько ламя (походить від давньогрецької ламії) люди відправляють до нього навантаженого підпаленим вантажем осла, той ковтає його і в муках пробиває гори навколо моря, вода витікає й утворюються котловини й долини[153], що нагадує українські легенди про божественного коваля (тобто Кия) і змія, якому кидають розпечене ковадло, а також про Змієві вали.
Отже, можна припускати, що в імені Кия й міфі про нього маємо синтез праслов’янської назви молота індоєвропейського походження, егейської назви колони (можливо, відображеної й у назві міста Кіос) і давньокавказького (ширше — давньоєвразійського) князівського титулу.
Існує українське вірування про посуху, спричинену сваркою двох змій у пралісі. «Від їхньої люті сохнуть небо і земля. Києм, яким вдасться розборонити цих зміїв, можна зібрати громові хмари й викликати дощ», а також «допомагати в судовій справі»[154].
Порівняйте іще: «Спочатку запорожці звались киями, і не тут жили, а десь у лісах, під Києвом. Киями звались од того, що ходили в походи з кийками. Якийсь, кажуть, князь Амлин, чи що, став набирать їх у своє військо...»[155]
О. М. Трубачов, В. М. Топоров і слідом за ними Ю. В. Павленко припускають іранське походження імені Кия[156]. Існують інші гіпотези (зокрема готська). У будь-якому випадкові є всі підстави погодитися з О. В. Царуком у тому, що вивчення постаті Кия «могло б сприяти встановленню справжньої української (і не тільки її одної) історії»[157].
Римська спадщина
Тетяна Шевченко
Початок римського періоду повів за собою зміни в суспільному та політичному житті північнопричорноморських античних центрів. Це мусило відобразитися на релігії населення, що там проживало. І що більше було змін, коливань та невідомості перед майбутнім — то більше простору для міфотворчості. Перші століття нашої ери були часом релігійних пошуків, вразливості суспільства до впливу нових світоглядних систем, політичних змін.
Римські боги не замінили автоматично грецьких. Населення
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)», після закриття браузера.