Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

В думці Майк погодився, от тільки позбутися гіркого тривожного почуття, що шкрябало на серці противними кажанячими лапками, ніяк не вдавалося.

Якусь хвилю вони в цілковитій мовчанці глитали вино, поки не опорожнили всю пляшку. Поневолі це повернуло Майка в той час, коли Денис був пліч-о-пліч у найпаскудніші миті життя, його надійним оплотом, який ніколи, хай би що там було, не зрадить і не плюне в душу; коли вони ― хай йому грець! ― так само сиділи поруч і вперше смакували найкраще вино світу!..       

― Я зможу зробити Антиспогад, ― несподівано урвав Денис його суперечливі думки, які моторошною тінню лягли на серце.

― Чого ти відразу не сказав? ― миттю напосів Майк.

― Бо є одна заковика, друже, ― стрельнув спідлоба той.

Мимовіль забувши про ворожнечу, Майк повністю повернувся до Дениса, запитально здійнявши праву брову: мовляв, досить тягнути резину, викладай давай!

― І-і? ― заквапив його він.

― Для того щоб відтворити Антиспогад в точності до молю, мені потрібен той же зразок, що його приймала Діана. Помилка неприпустима, сам розумієш. Ризики надто великі. Будь-яка невідповідність може або в остаточну кому її ввести, або попросту вби…

― Я второпав, ― зупинив Майк Дениса помахом руки, до крові закусивши губу. ― Все зводиться до того, звідки ми й починали: з глухого кута.

― Вічно ти дивишся песимістично на світ, ― приречено зітхнув Денис. ― Перш за все нам слід знайти Алекса! Щоб, добряче його відлупцювавши, вибити контакти дилера, ― мов малечі кинувся пояснювати той.

― От тільки є одна заковика, друже, ― перекривив його Майк, мало-помалу втрачаючи всі залишки самовладнання. ― У пориві нежданого сімейного об’єднання мені геть-начисто вибило обмінятися контактами! Один біс знає, де тепер шукати мого братика, врубаєшся?!  

― Наскільки мені відомо, ― витримавши довгу павзу, звільна озвався Денис, ― нещодавно він мелькав Академією.

На коротку мить у Майка відвисла щелепа.

― І чого ти досі мовчав?! ― вибухнув він, ледве не зіп’явшись від збудження на ноги.

― Це ж ти в нас найвумніший… Мав би здогадатися!

Несвідомо Майк весь стиснувся, щосили силкуючись втримати скажене бажання з усієї міццю двинути йому по мармизі й стерти настирливий самовдоволений вишкір. Ще якась мить ― і він би достоту втілив свій задум у життя, якби не сповіщення, яке оглушливою луною прокотилося з динаміку лист-шета, змусивши Майкове серце радісно-тривожно перевернутися в грудях.

― Діана… ― шепнув він і стрілою кинувся до пристрою.

Можливо, його сонце вже прокинулося? Одначе зрадлива думка розсипалася порохом, адже з екрану лист-шета на нього дивилися два обличчя: злегка спантеличене та набурмосене ― Максове; та зосереджене й нахмурене ― Алексове. Оце так небувалий подарунок фортуни!

Між обома сторонами запанувала однакова напружена мовчанка.

― У твого друга прямо-таки золоті руки! ― першим оговтався Алекс, несильно поплескавши Макса по плечу. А втім, в його голосі вчулися яскраві нервові нотки. ― Щось наклацав ― раз, два, і ми вже з тобою зв’язалися.

― Умгу, підключився до всесвітньої павутини, ― кисло підтакнув Макс і додав, чомусь сховавши очі: ― Як там Діана?

Мимовіль Майк нашорошився: нахнюплений настрій друга був відчутний навіть через лист-шет. Невже з батьком знову посварився? Чи його так збентежило прохання Алекса? Або ж виною ще щось, про що Майк ні сном, ні духом не відає?

― Так само... ― пошепки зронив Майк. Зрештою, зібравшись на силі, пройняв Алекса гострим поглядом. ― Я якраз думав, як з тобою зв’язатися, брате. Мені потрібна твоя допомога.

― Почекай, ― зупинив його Алекс різким рухом, чим розгнівав Майка до краю: вперше за десять років йому знадобилася допомога брата, а тому, бачте, байдуже! Незвідана досі лють прошибла всім його станом, що йому знадобилася вся витримка, аби не розтрощити лист-шет дощенту.

Тим часом Алекс продовжив, наче й не помітив боротьби Майка самим з собою:

― Тут зв’язок нестабільний, будь-якої миті може урватися… Тому спершу перейдімо до головного питання. ― Майк, не стримавшись, надто гучно пирхнув. ― Королева Морена прийшла до тями. Вона бажає бачити тебе на авдієнції, і то негайно.

Від Майка не приховалося, з якою теплотою вимовив Алекс ім’я Королеви. До того ж, його боляче різнула ревнива думка, що Королева видужала, а Діана досі ні. Несправедливо!

― З Королевою я побачуся на своїй території, тут, в Кригожарі, під час балу, і край. Можеш так їй і передати, ― крізь зціплені зуби відказав Майк: тихо, але чітко. Випереджаючи спротив Алекса, гарячково випалив: ― Мені терміново потрібен Антиспогад. Де ти його здобував?     

Здавалося, пройшла ціла вічність, допоки Алекс знову оволодів здатністю говорити. Однак замість виразних слів з його горла вихопилося якесь нерозбірливе белькотіння, мовби йому язика відрізали.

― Де ти його здобував, чорт забирай?! ― повторив Майк, ледве не захлинаючись від лютої ярості.

― Гм, боюсь, Антиспогад вже ніде не дістати, ― зам’явся Алекс. ― Принаймні тим способом, яким я користувався…