Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Що, в біса, змінилося? ― Майкові ввижалося, наче з рук вислизали жалюгідні рештки надії, а сам він ізнову бився головою об чорнющий морок відчаю ― таким приголомшеним він почувався. ― Канал таємна поліція прикрила? ЩО?!

― Розумієш… ― Алекс нахмурив лоба: вочевидь, йому чомусь було некомфортно говорити на цю тему. Ну звісно ж, вічно праведний брат і послуговувався контрабандою ― ідеальна картина для наслідування прямо! ― Договір ми уклали на десять років. Ніхто не збирався на постійній основі блокувати Діані спогади. Лише на певний час, акурат до її обряду присяги, що відбудеться через декілька днів…

― Ну вибачай, брате, але саме цього ти і домігся. Відтепер Антиспогад потрібний Діані на постійній основі, бляха!.. Цікаво, як би на цю твою витівку відреагувала Маріам? По голівці б не погладила так точно, ага.

Мимовіль Майк поцілив, куди треба: Алекс відсахнувся мов ужалений. «Правильно, картайся муками совісті, якщо вона взагалі в тебе є», ― подумки вштрикнув він.

Наступної миті Майк нахилився до екрану так низько, аби Алекс у всій красі насолодився його роз’ярілими очима, в яких сновигали небезпечні вогні лютощів:

― Просто назви мені «точку», де ти забирав триклятий Антиспогад. Більшого я від тебе не вимагаю.

― Розумієш, за договором я не маю права розголошувати ці дані… ― недолуго мовив Алекс, немовбито вибачаючись. Але це Майка ще більше роздраконило.

― Алексе, який, до біса, договір? Поки ми з тобою ведемо безглузді дискусії, Діана живцем згорає! Ти це розумієш?

― Мені шкода, Майку, але я справді не можу…

Спересердя Майк вгатив по столу, що аж лист-шет затрясся:

― Досить втирати мені єресь!!! Тобі так само, як і мені, кортить дізнатися, хто стоїть за маскою Темного Лорда ― хто винний у вбивстві Маріам та наших батьків. Саме за це ти зараз, мов потопаючий за соломинку, і чіпляєшся. Але це не вихід, бо якщо Діана таки загине, а ти міг щось притім зробити… Думаєш, ти зможеш після цього спокійно жити? Привид Маріам буде мучити тебе до самої смерті, являтиметься в найкошмарніших жахіттях… ― Майкові довелося зробити коротку перерву, щоб, насилу перевівши подих, добити: ― Маріам тобі б ніколи не пробачила смерті доньки. А якщо ти прямо-таки зараз не візьмеш себе в руки і не назвеш мені «точку», можеш вважати, що й брата в тебе більше нема.

З усією ясністю Майк усвідомлював, що його палкий монолог різав по живому, одначе йому понад усе хотілося, аби до Алекса, як, власне, зовсім нещодавно й до нього, нарешті дійшло: в ігрищах долі неприпустимо бавитися з людськими життями. Тим паче коли кожна мить Кровавого Місяця на вагу золота.

Алекс весь смертельно зблід, а в очах замерехтіли сльозинки розпачу.

― Я кохав Маріам, ― з надломленим голосом вичавлював він. ― По-справжньому!.. Всупереч усім нашим приписам, які запевняють нас, Зимніх, у нашому ж крижаному серці, я кохав Маріам. І так, ти маєш рацію, Майку, я більше за все бажаю дізнатися, хто вбивця.

В жахливому передчутті кров похолола й загусла в Майкових жилах до останньої краплі: зараз Алекс скаже, що нізащо не розкриє таємницю, і поминай його як звали!

― Я скажу тобі, де «точка», ― ошелешив Майка брат. Зробивши глибокий вдих, Алекс впевнено повів далі: ― Донька Маріам мусить жити ― тут ти теж маєш рацію. Отже, «точка» знаходиться в одній непримітній таверні, що на околиці столиці акурат біля Проклятого лісу. Кожного дня рівно о восьмій вечора туди приходить чоловік, якого всі кличуть Ескулапом. А-а, ще, ― зненацька пригадав він, рвучким рухом взявши папір та щось почавши там креслити, ― на його руці є татуювання з ось цим от символом. ― Алекс розвернув папір, з якого дивився меч, обвитий змією.

― Ясно, ― усе ще з недовірою протягнув Майк, а проте його тілом встигла прокотитися хвиля піднесення: тепер в його руках знаходилася тверда зачіпка.

― Проте мушу попередити, ― повагом озвався Алекс. ― Там небезпечно. Особливо зараз, напередодні свята Єднання двох кровавих місяців, коли… ― зненацька урвав він сам себе, чомусь набурмосившись до краю.

― Що «коли»? ― не втямив Майк.

― Не важливо, ― скривився той, закриваючи тему. ― В будь-якому разі постарайся не привертати до себе занадто багато уваги. А мені вже час, ― заквапився Алекс, а відтак підвівся й попрямував до виходу, злегка накульгуючи, що вкотре змусило Майка ошелешено здійняти брови. Вочевидь, Алекс десь-таки отримав серйозне поранення клинком небесної сталі, яке ще не встигло загоїтися. От тільки де? Ясна річ, ніхто відповідати на його німе запитання навіть і не збирався.

На мить опустилася нашорошена тиша. Макс виглядав відверто чимось розчарованим. Зрештою він, зібравшись з думками, невідь-чому дорікнув:

― Майку, довіряй мені більше, гаразд?

Та й, так і не дочекавшись відповіді, відключився. Майк спантеличився вкрай: і що він встиг такого накоїти, аби змусити Макса сумніватися в ньому? Схоже, він достоту ні чорта не тямить в дружбі.

― Всього-на-всього моя жалюгідна ко-пі-я… ― проспівав Денис бридким голосочком прямісінько над його вухом.

― Закрийся! ― миттю спалахнув Майк, обертаючись до недруга з чітким наміром віддухопелити того до півсмерті, що, безсумнівно, чітко відбилося на його обличчі. Чого й варто було очікувати, Денис не здвинувся ні на міліметр ― тільки насмішкувато витріщався, здійнявши з викликом підборіддя.