Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Їхні погляди вп’ялися, мов свердла, розсіюючи знавіснілі іскри навсібіч. Аж ось Денис задоволено посміхнувся:   

― Я знаю, де знаходиться та таверна.

***

Білі стіни Академії ― мальовничого замку з численними вежами, які своїми тонкими гострими шпилями, схожими на зубці корони, пронизували небо, зникаючи в розвихрених та розтертих хмарах, ― тонули в сяйві призахідного сонця. Навчальний центр всієї Імперії Пір року розташовувався в самому центрі столиці, Атланті, й вабив око своєю розкішністю та пишнотою. Безсумнівно, ледве не кожен марить навчатися тут, позаяк це не тільки почесно, але й віщує колосальні перспективи. Однак доступ до Академії мають далеко не всі: тільки-но заможні та ті, чий родовід ведеться ще з незапам’ятних часів та жодним чином не заплямований брудною кров’ю.

Денисові неабияк пощастило. З якогось небаченого дива його прийняли на навчання до найпрестижнішого закладу всього світу! З самого малечку він мав честь простувати його вишуканими коридорами та анфіладами, вивчати древні манускрипти, про існування яких звичайні селяни навіть і не здогадувалися, вбирати знання від найкращих представників еліти. Завдяки гострому розумові, дрібці хитрості впереміш із винахідливістю, а також власним надзвичайним зусиллям йому таки вдалося досягти небувалого успіху й отримати почесне звання найкращого учня Академії. А з недавніх пір він ще й на короткій нозі і з Суддями!

Зупинятися на своїх досягненнях Денис навіть і не збирається: у нього грандіозні плани як на власне майбутнє, так і на майбутнє всього Королівства. Рано чи пізно кожен знатиме, хто такий Денис Князєв. Кожен! Але це згодом…

А зараз на нього чекає зустріч із найвродливішою дівчиною Академії, яка знатно пошарпала йому нерви, таки зумівши викрасти лист-шет прямісінько в нього перед носом, та ще й перед важливим екзаменом! Ну, або ж вона думає, що їй це вдалося зробити потай ― ха, наївненька. Нічого, нехай дещицю побалується пристроєм, якщо їй так не мнеться довідатися про всі його потаємні секретики. У всякому разі, відплата буде кривавою ― немовби від самого Кровавого Місяця.

Нарешті перед ним розчинилися масивні дубові двері, не видавши притім жодного звуку, й пропустили Дениса до непримітної на перший позір округлої тераси, звідки відкривався незвичайний краєвид на місто, але самі присутні залишалися невидимими. Усе через поручні, які були густо обплетені плющем. Саме ця обстава створювала комфортні умови для закоханих парочок, які бажали усамітнитися та дрібку відволіктися від навчальної метушні.

Виправдовуючи очікування Дениса, Дафні перебувала тут, повернута спиною, й уважно вивчала його лист-шет. Її струнке тіло обрамляла звична форма Академії ― проста червона сукня, оперезана чорним ременем зі срібними вставками, ― але навіть в ній вона умудрялася виглядати приголомшливо.

Мимовіль Денис глибоко вдихнув вечірнє прохолодне повітря й неквапом підкрався до Дафні, яка все ще його не помічала: тільки-но хмурилася, роздратовано тицяючи пальцями по екрану лист-шета, де замість звичних їй функцій красувалася заставка (Проклятий ліс, оповитий імлою).

― Як успіхи, крихітко? Може, допомогти? ― вдосталь насолодившись її невдоволенням, Денис зрештою видихнув Дафні прямо на вухо. Та аж підскочила від несподіванки, заледве не впустивши лист-шет. А це було б дуже недоречно, адже останньої моделі він, до того ж коштує божевільних грошей.

― Ох, Дене, ненавиджу, коли ти так підкрадаєшся! ― засичала Дафні мов справжня роз’яріла тигриця.

― А я ненавиджу, коли порпаються в моїх речах, ― значущо зауважив він, вихоплюючи з її рук лист-шет.

― Все одно ти його запаролив так, що навіть сам чорт ногу зломить. Таки дійсно є що приховувати?

― У кожного з нас є що приховувати. Я ж не телепень якийсь, щоб без додаткових паролів лист-шет тримати!

По закопиленій губі Дафні Денис збагнув, що вона свій лист-шет не запаролює, як, власне, і більшість в Академії. Невже лише в нього є секрети?

― Даф… ― приречено зітхнув він. Дрібку повагавшись, поклав лист-шет на поручні, а відтак обережно стиснув плечі Дафні, дивлячись прямо в її смарагдові очі, в яких вирувала образа. ― Що ти там взагалі хотіла знайти? Невже шпаргалки до екзаменів? ― І враз пожалкував про невдалий жарт: Дафні, розгнівавшись, вирвалася й креснула злісно.

― Впродовж довгого часу, ― тамуючи лють, розпочала вона, ― ти з кимось переписувався. З ким?

― Ревнуєш? ― хихикнув він. Та наступної миті вмах посерйознішав: ― Ще скажи, що мені пише сам Темний Лорд.

― А чом би й ні? Майк тієї ж думки.

― Ну, звісно ж, Майк! ― демонстративно закотив очі Денис, хутко виходячи з себе. ― Ні дня без згадки про нього, ага. Це ж заради нього ти стільки часу вешталася біля мене, аби, приспавши мою увагу, зазирнути в лист-шет і вивідати, що ж там такого приховує зміюка-Ден, еге ж?

― Нащо ти так? ― буркнула та, мало-помалу смутніючи.

― Скажеш, неправда? ― запитально-глузливо здійняв брови Денис. Чесно кажучи, йому було начхати на відповідь: так чи інак, а з Дафні було весело проводити час. Однак їй таки вдалося приголомшити його, змусивши серце дивним чином підстрибнути в грудях.