Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (продовження: 07.06)

Після прогулянки.

Денис відчинив двері й допоміг мені зайти додому. Я все ще відчувала легке паморочення і, здавалося, цей день не хоче закінчуватися. Його погляд був уважним, і я помітила, що він знову намагається приховати свої хвилювання.

— Все добре? — спитав він, проводжаючи мене до вітальні, але я не могла відповісти чітко. Замість того, щоб говорити, я просто кивнула. Він все одно залишався на чеку, але я не мала сил більше переконувати його.

Тільки ми сіли на диван, як у двері подзвонили. Денис піднявся і пішов відчиняти.

— Це, мабуть, Анжела, — сказала я, намагаючись виглядати нормально. Анжела була моєю подругою, і я знала, що вона хвилюється за мене. Тому коли вона зайшла, одразу підійшла до мене.

— Ну що, як ти? — запитала вона, обіймаючи мене, і я намагалася посміхнутися, але відчуття слабкості не давало мені це зробити як слід.

— Та нормально, — відповіла я, хоч це й було далеко від правди.

Денис стояв поруч, трохи напружений, але не сказав нічого. Він був уважним до кожного слова Анжели і навіть помітив, як я тримаюся за спинку дивану, щоб не впасти.

— Пам'ятаю, ти недавно була в лікарні, — сказала Анжела, повертаючись до мене. — Денису ти про це вже розказала?

Я відчула, як моє серце майже зупинилося. Ще один момент, коли я могла б втратити все. Відповісти, або знову приховувати. У мить, коли я намагалась придумати, що сказати, я помітила, як Денис дивиться на нас, а його вираз обличчя стає все серйознішим.

— Що-о-о? — спитав він, наче відчуваючи, що питання йому щось підказує.

Я застигла на місці, намагаючись придумати вигадану історію, але тут мої сили остаточно залишили мене. В голові стало темно, і я відчула, як ноги підкошуються.

— Віка! — почувся голос Дениса, і перш ніж я встигла щось зробити, він підхопив мене на руки. Я не могла зібрати думки, все в голові розпливалося.

— Віка, ти серйозно? — його обличчя наближалося до мого, і я відчула, як він намагається вгадати, що сталося.

Анжела стояла вражена, її очі розширилися від здивування.

— Ти що, не розповіла йому? — запитала вона, хоча це питання більше було до мене, ніж до Дениса.

Денис все зрозумів. Його погляд став трохи жорсткішим, але він продовжував тримати мене, поки я не відновила рівновагу. Я не могла більше приховувати свою слабкість. Усе стало очевидним.

— Віка, — сказав він тихо, але з емоціями в голосі, — ти повинна була сказати мені. Чому ти мовчала? Це ж серйозно!

Я почала намагатися пояснити, але навіть мої слова звучали не так, як я планувала.

— Я не хотіла, щоб ти хвилювався... Просто не хотіла більше турбувати тебе... — це був єдиний виправдання, яке я змогла придумати, але воно виглядало безглуздо навіть для мене.

Анжела зітхнула і сіла на диван поруч.

— Віка, не потрібно так! І Денис, ти ж знаєш, що вона просто переживає... — сказала вона, а Денис, схоже, не був готовий до цього.

— Я розумію, але це не можна так залишати. Ми йдемо до лікаря, і все! — сказав він рішуче, і я знала, що він не відступить.

Я просто кивнула, відчуваючи, як мені насправді погано. Більше не було сил продовжувати приховувати. Можливо, я більше не могла витримати, і, нарешті, Денис дізнається про все, що я намагалася приховати.

— Денис, не сердься, — вимовила я, ледь тримаючись на ногах. — Все буде добре.

Але я знала, що цей день змінить все, навіть якщо я не готова була до цього.