Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Нарешті перед його зором постала цілком звичайна на перший погляд таверна ― двоповерховий будинок, зсередини якого линула гучна музика та п’яний регіт відпочивальників. Здебільшого в таких місцях зависали Зимні, а за офіціантів правили дівчата-Єдині. Картина, звісно, не з найприємніших, але хоч щось зробити з нею Денис був безсилий. Принаймні поки що.

Впевнено відчинивши масивні дубові двері, Денис, заледве не оглушений гамірним шумом, що линув звідусіль, відразу оцінив обставу: за невеликими столиками сиділи напівлежачи п’яні, мов чіп, чоловіки та гиготали, мов божевільні, вряди-годи піднімаючи дерев’яні кухлі, а навколо них кружляли ще зовсім юні, в коротких сукнях, дівчата з підносами, неспроможні чинити опір як жагливим поглядам в їхній бік, так і доторкам, що час від часу переходили розумні межі.

Обурення пронеслося Денисом від маківки до п’ят, однак він стримався ― залишаючись зовні спокійним, неспішно та впевнено підійшов до бару й всівся на перший-ліпший стілець, одна ніжка якого, щоправда, була трохи надломлена, що посприяло легкому похитуванню корпуса вбік. «Шик, а не сервіс», ― роздратовано подумалося йому, а вголос сказав:

― Келих бренді.

Бармен ― кремезний лисий чоловік, чимось схожий на добре відгодованого бика, ― скоса зиркнув на Дениса, але прохання таки мовчки виконав.

Добряче пригубившись до напою, Денис насилу стримався, аби не виблювати: що за помиї тут розливають?!

Ковзаючи поглядом залою та попиваючи неквапом «бренді», Денис намагався віднайти Ескулапа. Однак хто саме з цих відпочивальників є ним: можливо, вухань у крислатому капелюсі? чи, либонь, чоловік зі шрамом на все обличчя? або ж самітник із клинком небесної сталі напереваги?..

Втомившись від німого споглядання, Денис повернувся до бармена з проханням налити ще противного напою, який викликав неприємну в’язкість у роті.

― Чоловіка на ім’я Ескулап знаєш? ― наче знічев’я додав він.

― А тобі нащо? ― здивувався той.

― Та так, діло є…

Бармен нагородив Дениса підозрілим поглядом, проте послати втришия не встиг: рвучко розчахнулися двері, пропускаючи вперед високого чоловіка худорлявої, але й водночас жилавої статури. Його голова була вибрита налисо, а довгі рукава плаща, ― о диво! ― засукані по самі лікті, презентуючи татуювання у вигляді меча, обвитого змією. До того ж, ще одне везіння, Ескулап прямував прямісінько до бару! Якщо так піде й далі, Антиспогад, можна вважати, вже в кишені Дениса.

Набравши незалежного вигляду та вичекавши ще хвилин з десять, аби Ескулап зумів насолодитися замовленим напоєм, Денис кінець кінцем спрямував на нього чіпкий погляд.

― Дивне місце для юної крові, ― повагом зауважив Ескулап, обертаючись до нього. Вочевидь, таки помітив, як той дірки в ньому свердлить, чорт!

― Ти сьогодні з товаром? ― не вагаючись, поставив питання руба Денис.

Той відповів не одразу: задумливо здійнявши сиві брови, міряв Дениса поглядом, мовби роздумував, до якої божевільні його запроторити.

― Навіщо такому зеленому хлопчині товар? ― саркастично мовив він, склавши руки на грудях. ― Дівчина, либонь, зрадила? Чи може, на війні побував?

― Знайомий не зміг прийти, я замість нього, ― викрутився як міг Денис.

― Он воно як! ― пирснув той, явно ні краплинки не вірячи. ― І як звати твого знайомого?

― Алекс, ― вирішив не ходити кругами він.

― Та невже? ― вдавано отетерів Ескулап. ― Якщо ти про того Алекса, якого я знаю, Літнього замість себе він нізащо не підішле.

― Слухай, я заплачу, ― гамуючи гнів, нахилився Денис вперед та одними губами мовив, рубаючи повітря: ― Скільки титанів коштує одна нещасна баночка Антиспогаду?

― Ніскільки. Товар не продається, і крапка, ― просичав той, гнівно креснувши очима, ніби підсумовуючи.

― Трясця, тобі так шкода однієї нещасної банки?! ― спересердя надто гучно вигукнув Денис, і враз помітив на собі підозрілі погляди вартових. 

― Яка запальна молодь нині пішла… Жодного самоконтролю, ― осудливо хитнув головою Ескулап. Та раптом його льодовиті очі скажено блиснули: ― А раптом ти шпигун? Вивідуєш тут все, винюхуєш? Звідки знати?

― То зелений, бачте, то досвідчений шпигун, ― роздратовано пирхнув Денис. ― Повторюю ще раз: мені потрібна тільки одна баночка Антиспогаду, плачу титанами. Жодних закидонів з мого боку. ― Щоб запевнити в своїй чесності, він кинув вагомий мішечок з титанами прямо на коліна Ескулапові ― монети так і задзвеніли. ― Отримаю Антиспогад, заплачу вдесятеро більше.

Однак наступної миті сталося непередбачуване: не на жарт обурений Ескулап покликав охорону, і ті блискавично підлетіли, схопили Дениса, який ще не встиг до кінця усвідомити, що, власне, відбулося, а відтак заклали руки за спину й поволокли до виходу.

― Підкупити мене вирішив, шмаркачу? ― плював йому вслід Ескулап. ― Не на того напав!

Ясна річ, Денис, лаючись на повен голос та мимовіль втрачаючи всяку надію на успіх справи, намагався на всі лади протидіяти, вперто борсаючись, одначе вартові таверні виявилися доволі дебелими: чіпко тримали його в путах, козли! А коли вони відчинили двері, щоби виперти його, як якийсь жалюгідний мішок з лайном, на нього чекав досить несподіваний сюрприз.