Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

Було ще дещо, та я добре пам’ятаю лише найважливіше. Відділення аналізу сечі, де ми стояли рядами та тремтіли, всі як один тримаючи в руках нещодавно наповнені паперові стаканчики. Наша черга поволі сунула вперед (навшпиньки, бо підлога була мокра), до санітара в білому халаті, з білою маскою, в черевиках і гумових рукавичках, який занурював у кожен стаканчик одноразову піпетку та переносив одну краплю в одне з відділень великої хімічної тарілки. Викидав піпетку до переповненої ємності та споглядав хімічну реакцію. Кричав: «Негативний, наступний!» — і продовжував.

Або огляд на предмет геморою. Описати його детально заважають міркування доброго смаку, але там справді стояли вишикувані юнаки, що нагинались і хапалися за гомілки, тоді як демонічний лікар теж нагинався та пробігав іззаду вздовж їхніх рядів, наставивши на них ліхтарик.

Або ін’єкції... О-о-о, так, ін’єкції. Поки черга на них повзла вперед, я втямив, що юнак переді мною — якийсь бодибілдер. Серед схожих на мундштуки рук і вивернутих досередини колін його засмаглі біцепси та відшліфовані пекторальні м’язи виділялись, як справжній пам’ятник мужності. Він повернувся до мене зі стривоженим виразом на вузлуватих м’язах обличчя.

— Не люблю голки, — сказав він.

— А хто любить? — докинув я.

Це в будь-якому разі негарно, а в ситуації масованої атаки — відверто загрозливо. Я нажахано дивився вперед, наближаючись до точки неповернення. Щоразу, коли чиєсь тремтливе тіло займало потрібну позицію, санітари обабіч нього робили йому ін’єкції в передпліччя. Щойно голки викидали, жертву відштовхував назад скотиняка-наглядач у формі. Кілька невпевнених кроків уперед — і ще дві ін’єкції. Пацієнт, скрутивши руки від болю, спирався на стіл неподалік. Там йому робили щеплення. Дуже продуктивно.

Занадто продуктивно для штангіста. Ставши в потрібну позицію, він закотив очі й повалився непритомний на підлогу. Однак це не перешкодило військовій ефективності. Зблиснуло дві голки — і зроблено дві ін’єкції. Сержант схопив бодибілдера за ноги та поволік уперед, де його, після решти ін’єкцій, відкотили вбік оклигувати. Я скреготнув зубами, мужньо спробував приготуватися до шквалу уколів і зітхнув.

Якоїсь миті масовий медичний огляд завершився останнім нападом на ті крихти особистої гідності, що ще могли залишатись у жертв. Досі голі, досі з поліетиленовими пакетами в лівицях і дедалі грубішими теками у правицях, ми почовгали вперед черговою вервечкою. Упоперек кімнати стояв ряд пронумерованих столів, майже як у прийомній залі аеропорту. За кожним столом сидів пан у темному костюмі. Коли черга дійшла до мене, сержант-гуртоправ озирнувся через плече й тицьнув у мене товстим куцим пальцем.

— Ти, паняй до номера тринадцять.

Чоловік за столом, як і всі інші, кого я помітив, носив окуляри в товстій оправі. Можливо, тепер повинні були оглянути наші очі й такими ми стали б у разі невдачі. У мене вкотре забрали теку, вклали туди черговий друкований аркуш — і я побачив, як на мене крізь товсті лінзи пильно дивляться крихітні червоні очиці.

— Вам подобаються дівчата, Джеку?

Запитання було геть неочікуване. Втім, завдяки йому я уявив милий образ Бібс, що затьмарив собою медичне знущання довкола мене.

— Ще б пак, подобаються, — миттєво відповів я. Він щось записав.

— Хлопці подобаються?

— Дехто з моїх найкращих друзів — хлопці.

Я почав здогадуватися, чим займається цей простачок.

— Отакої! — Різкий розчерк олівця. — Тоді розкажіть мені про свій перший гомосексуальний досвід.

У мене від здивування відвисла щелепа.

— Мені не віриться, що я це чую. Ви проводите психіатричний огляд за інструкцією?

— Не верзи при мені всякої каґальні, малий, — огризнувся він. — Просто відповідай на запитання.

— У вас слід відібрати диплом медика за некомпетентність — якщо він у вас узагалі був. Ви, мабуть, не мозко-прав, а просто одягнена ним випадкова людина.

— Сержанте! — крикнув той надтріснутим голосом, побуряковівши. Позаду мене почувся звук кроків. — Цей призовник не йде на співпрацю.

Мої голі ноги різонув іззаду гострий біль, і я, зойкнувши, відскочив убік. Сержант знову заніс тонку різку й облизав губи.

— Поки що цього досить, — сказав мій оглядач. — Якщо на мої запитання правильно відповідати.

— Так, сер, — відповів я та різко виструнчився. — Запитання повторювати непотрібно. Перший досвід у цій сфері я здобув у віці дванадцяти років, коли за допомоги великих гумок я та ще чотирнадцятеро хлопців...

Я продовжував у тому самому дусі, тим часом як він радісно черкав, а сержант роздратовано забурчав і перевальцем відійшов. Коли бланк було заповнено останньою вигадкою, мене відпустили й наказали приєднатися до інших. Ми знову повернулися до ліфтів і напхалися досередини оголеними гуртами по сорок душ. Двері зачинилися на час спуску. Двері відчинилися.

Поверх був очевидно не той. Перед нашими нажаханими очима постала картина із письмовими столами та друкарськими машинками, за кожною з яких трудилась якась панянка. Зашурхотівши, теки хутко позатуляли наші життєво важливі органи. Усі яскраво почервоніли, і температура повітря зросла. Ми тільки й могли, що стояти на місці в карміновому зніяковінні, слухаючи нескінченне торохтіння клавіш друкарських машинок і чекаючи, коли повернуться голови й у наш бік поглянуть ніжні жіночі очі. Близько чотирнадцяти з половиною років по тому двері поволі зачинилися знову.

Коли двері відчинилися цього разу, за ними не було жодної особи жіночої статі — лише знайома вже постать чергового звіроподібного сержанта. Я замислився, що за збочений ген у популяції породжує стільки товстошиїх, вузьколобих, пузатих садомазохістів.

— Виходьте, — заревів сержант. — Виходьте, виходьте, по десятеро, перша десятка — через оті двері. Наступна десятка — в наступні двері. Не одинадцятка! Чи ти рахувати не вмієш, каґальцю?!

Пролунав зойк болю: уже вкотре було вжито заходи для дотримання дисципліни. Моя десятка жертв причовгала до яскраво освітленої кімнати й почула наказ стати вервечкою. Ми стали обличчям до білої стіни, на якій висів огидний фіалкувато-зелений прапор, без смаку оздоблений чорним молотком. Гордо ввійшов офіцер із маленькими золотими нашивками на плечі та виструнчився перед прапором.

— Це дуже значуща подія, — промовив він голосом, сповненим значущості. І здатним неабияк подіяти. — Військкомати за місцем вашого проживання обрали вас, юнаки, найкращих у країні, добровольцями для захисту нашої любої країни від лихих сил із-за кордону, що прагнуть позбавити нас наших свобод. Тепер настала та врочиста мить, на яку ви всі чекали. До цієї кімнати ви ввійшли веселими юнаками. Вийдете ви з неї сумлінними вояками. Зараз ви виголосите присягу