Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

— Не хочу!

— Це ваш вибір, — похмуро кинув офіцер. — У нас вільна країна, а ви всі — добровольці. Ви можете виголосити присягу. Або ж, якщо бажаєте цього не робити — а це є вашим правом, — можете вийти через невеличкі двері за мною, що ведуть до федеральної в’язниці, де ви почнете відбувати тридцятирічний термін за нехтування демократичними обов’язками.

— Я підняв руку, — проскиглив той самий голос.

— Усі повторюйте за мною. Я — вставте своє ім’я — з власної волі...

— Я — вставте своє ім’я — з власної волі.

— Ми зробимо це знову, і зробимо це правильно, а якщо не вдасться правильно наступного разу, буде лихо.

Ми зробили це знову, і зробили правильно. Повторили те, що він сказав, стараючись не чути власних слів.

— Віддано служити... виказувати повагу до всіх старших за званням... смерть у разі зради... смерть у разі дезертирства... смерть у разі сну на посту... — і так далі аж до кінця: — Присягаюся іменем своєї матері, свого батька та будь-якого божества за власним вибором.

— Опустіть руки, вітаю, тепер ви всі солдати і на вас розповсюджується воєнне право. Перший наказ для вас: кожен із вас має здати пожертву в розмірі одного літра крові через раптове виникнення потреби проведення переливань. Ви вільні.

Кволі від голоду та втоми, із запамороченням від утрати крові та холодним локшиновим супом у животі, що лежав там, наче свинцевий, і досі, ми дійшли до останньої зупинки. Ну, на це ми й сподівалися.

— Ставайте в стрій. Ворушіться. Кожному з вас буде видано одноразову форму; не викидайте її до відповідного наказу. Надягніть форму та підніміться цими сходами на дах будівлі, де на вас чекає транспорт до табору Сліммарко, у якому почнеться ваша підготовка. Перед отриманням форми здайте свою теку. Кожен із вас одержить ідентифікаційний диск зі своїм іменем і особистим номером. Ці диски мають поперечні борозенки посередині для ламання навпіл. Не ламайте їх навпіл, оскільки це воєнний злочин, за який передбачено покарання.

— Навіщо виготовляти їх так, щоб вони ламалися навпіл, якщо їх не треба ламати навпіл? — пробурмотів я вголос.

Юнак поруч мене закотив очі та прошепотів:

— Тому що, коли солдат гине, їх ламають і одну половину надсилають у відділ реєстрації смертей, а другу кладуть йому до рота.

Чому в мене, коли я почовгав уперед, по форму, з’явився дуже сильний металевий присмак у роті?

РОЗДІЛ 8

За будь-яких інших обставин поїздка цим незвичним дирижаблем припала б мені до душі. Він мав форму великої сигари та, без сумніву, містив якийсь легкий газ. Під несучим тілом було підвішено металеву каюту, зовні зі смаком оздоблену фризом із черепів і кісток. Тунельні вентилятори на каюті розміщувалися під кутом, що давав змогу підняти її та просувати вперед; краєвид у вікні, напевно, був чарівний. Але всі вікна, які ми помітили ззовні, було розташовано спереду, в пілотському відсіку, тим часом як нас, призовників, запхали до металевої камери без вікон. Сидіння там були виготовлені з формованого пластику, вкритого нерівними горбками й жахливо незручного; але це принаймні були сидіння. Я опустився на одне з них і зітхнув із полегшенням. За багато годин на призовному пункті ми сідали всього один раз — під час кровопускання. Пластик холодив шкіру крізь тонку паперову матерію одноразової пурпурової форми, а крізь картонні підошви, закріплені на кінцях холош, відчувалася жорстка палуба. Єдиною кишенею в цій жахливій одежині був мішечок спереду, до якого ми позапихали торбинки з особистим майном, через що всі як один стали схожими на подурілих пурпурових сумчастих. Я почувався пригніченим. Але в мене принаймні були товариші. Пригніченими були ми всі.

— Я ще ніколи не покидав дому, — запхинькав призовник праворуч мене, а тоді шморгнув мокрим носом і витер його об рукав.

— А я покидав, — озвався я найенергійнішим, найжвавішим тоном, на який був здатен. Не можна сказати, що я почувався енергійним чи жвавим, але, піднявши настрій йому, я міг покращити його й собі. — І так набагато краще, ніж удома.

— Їжа буде нікудишня, — егоїстично занив він. — Ніхто не вміє готувати так, як моя мама. Вона готує найкращі cepkukoj у цілому світі.

Цибулеві коржики? Що за чудернацький раціон мав цей шмаркач?

— Викинь усе це з голови, — прощебетав я. — Якщо в армії пектимуть cepkukoj, вони будуть огидні, можеш не сумніватись. Але згадай про інші насолоди. Удосталь фізичної активності, свіже повітря, а ще можна постійно лаятися, вживати алкоголь і похабно говорити про дівчат!

Він полум’яно зашарівся, і його відстовбурчені вуха засяяли, мов знамена.

— Я б не говорив про дівчат! А пити я вмію. Ми з Джо-джо якось зайшли за сарай, попили пива, вилаялись і поблювали.

— Оце так... — зітхнув я.

Від подальших балачок мене врятувала поява сержанта. Він рвучко розчахнув двері, що вели з передньої кабіни, та проревів команду.

— Ну, добре, kretenoj — вставайте!

Він забезпечив собі негайний послух, натиснувши на кнопку на стіні й обваливши наші сидіння. Залунали крики та стогони болю, новобранці почали падати один на одного, і на палубі запанував жвавий пурпуровий безлад. Я один залишився на ногах і відчув на собі всю силу пекучого погляду сержанта.

— Ти що, якийсь мудрагель абощо?

— Ні, сер! Просто слухаюся наказів, сер!

Сказавши це, я підскочив у повітря, різко притиснув руки до боків і приземлився, важко тупнувши ногами, а тоді енергійно віддав честь — так енергійно, що мало не вибив собі око. Побачивши таку демонстрацію, сержант вирячив очі, а тоді зник із поля зору за тілами, що підводились і штовхались.

— Тихо! Струнко! Руки по швах, ноги разом, животи втягнути, груди випнути, підборіддя назад, очі вперед — і не дихати!

Пурпурові лави захиталися й засіпалися, стаючи в цю абсурдну військову стійку, а тоді застигли. Запала тиша, а тим часом сержант гнівно роззирався довкола з похмурою підозрою.

— Здається, хтось дихає? Не дихати, доки я вам не скажу. Перший каґалець, який почне дихати, дістане від мене кулаком у те місце, де від цього буде найбільше користі.

Тиша подовжилася. Пурпурові постаті заворушилися: ними почала опановувати задуха. Один новобранець застогнав і впав на палубу; я безшумно задихав через