Читати книгу - "Прихований дар, Аннушка"

Вона мовчала. Але я бачила, як стискаються її плечі. Як бореться з емоціями.

— Батько сказав мені правду. Про Вільяма. Про твій страх. Про те, як ти боялась довіряти знову. Я розумію тебе, мамо. Але я — не ти. І цей дар не прокляття для мене. Я вчуся. Я справляюсь. І я не дам нікому забрати його в мене.

Вона обернулась повільно. На її очах блищали сльози.

— Я... я хотіла тебе вберегти. Боялась, що цей шлях зламає тебе, як ледь не зламав мене. Я бачила, як темрява зжирає тих, хто не готовий. І думала, якщо закрию тобі цей шлях — врятую. Але, мабуть, я просто боялась знову втратити когось, кого люблю.

— Ти не втратиш мене, — прошепотіла я. — Якщо підтримаєш.

Мати підійшла ближче. Доторкнулась до мого обличчя, ніжно, як колись у дитинстві.

— Я більше не спробую відняти у тебе силу, Уляно. Пробач мені, доню. Я знову хочу бути твоєю мамою — справжньою.

І цього разу я дозволила собі обійняти її. Не дівчинка, що прагне любові. А молода жінка, яка вже сама знає, хто вона.