Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Ледве нам вдалося втекти від журналістів в аеропорту, адже я просто уявлення не мала, що їм казати. Та і як взагалі ЗМІ дізналися про наше одруження? Марі б точно не розказала, вистежити нас — теж навряд чи. Значить, таки розказала та жінка, що розписала нас. І от тепер я маю щось вигадати, аби пояснити все дідові. Адже він явно прочитає про це.

Хотілось повернутися в Лас-Вегас та добряче вдарити ту жінку. Ми ж її просили, але ні. Певно, пару хрустких купюр вмовили її. У цих журналюг свої методи допиту. Кожна людина має свою ціну. Принаймні, це єдине, що мені знадобилося від мудрості, яку передала родина Барроу. Взагалі не хотілося згадувати про них, проте це частина мене. І я ніколи не зможу позбутися цього. Навіть зміна прізвища не стерла їх назавжди.

Тому, спіймавши таксі, я поспішила додому, а Марі ж відправилася до себе. Я дуже сподіваюся, що встигну все нормально пояснити діду до того, як він прочитає це. Але просто уявлення не маю, як це зробити. До того ж, я досі не уявляю реакцію. Можливо, він просто розізлиться на мою п'яну витівку. Та я вже досить доросла дівчина. І від цього не ставало краще.

Зібравшись з силами, я увійшла до будинку, де мене одразу ж притягнули в сильні обійми. І не дивлячись на те, що дідові вже шістдесят дев'ять років, він ще зберіг неабияку силу. Я була впевнена, що якщо його родині загрожуватиме небезпека, він ще може показати себе. Чоловік одразу ж розпорядився аби мої речі доставили до кімнати, а сам він потягнув мене до вітальні для того, щоб про все розпити. І підказувала мені моя інтуїція, що він вже в курсі моєї маленької авантюри. Я ж старанно розповідала йому про все, намагаючись оминати тему з Тоні. Та все ж не вийшло.

- Люба, а чому ти не розказала, що поїхала туди з хлопцем, за якого вийшла заміж? - він мені посміхнувся. - Знаєш, дуже образливо було дізнаватись все із газет. Хоча, напевно, ти просто думала, що я можу не прийняти його, через те, що він не дуже то й багатий. Хоча, програміст, теж доволі не погано. Нам такі люди потрібні.

- Ти що вже перевірив його? - здивувалась я.

- Звичайно, він же став членом моєї родини. Хотілось знати з ким я матиму справу до того, як ти нас таки познайомиш.

- Дідусю, я не...

- Ти не уявляєш, який я зараз щасливий, Каро. Втративши дружину, а потім єдиного сина, я дуже боявся втратити й тебе, адже ти єдине, що в мене лишилося. - він обережно поправив моє волосся. - Я так хотів, аби ти була щаслива. Адже якщо зі мною щось станеться, ти не маєш лишитися сама.

- З тобою все буде добре. - на моїх очах виступили сльози.

- Але я не вічний. Одного разу настане цей день. І тоді хтось має бути поряд. - дід посміхнувся. - Я розумію, що може ти хвилювалась через те, що він мені не сподобається. Але це твій вибір, і якщо ти щаслива з цим Тоні, я ніколи не буду проти. До того ж, ти вперше за п'ять років вирішила розслабитися. Думаю, він добре на тебе впливає. Тому, мені вже хочеться з ним познайомитися. - він на якусь мить замовк. - Знаєш, коли твій батько привів в дім Ребекку, я був щасливий, адже вона з багатої родини. Та й ми дружили колись з її батьком. Але сама бачиш, до чого це призвело. Та якби можна було повернути час назад, я б ні слова не сказав проти. Адже тоді в нас би не було тебе. А це єдине, за що я вдячний родині Барроу.

Ти ще просто не уявляєш наскільки він впливає на мене. Так, за ці два тижні я добряче відпочила. Але не варто забувати й про те, що майже усі вечори пройшли за допомогою доволі сильного алкоголю. Та, сподіваюся, він про це ніколи не дізнається. Але що тепер робити? Невже варто розчарувати діда? Справді, він за своє життя переживав не мало. І смерть батька тоді мало не зруйнувала. Він повернувся до нормального життя лише заради мене. Я завжди цінувала це і старалась зробити все, аби мною пишалися. А тепер я маю розчарувати діда. І просто не уявляю його реакцію.

- Я вас обов'язково познайомлю. Може, навіть сьогодні. - сказала я ще до того, як встигла подумати. - Але спочатку спитаю в Тоні.

- Ну звичайно, ви ж чоловік та дружина. І тепер маєте приймати рішення вдвох. - він подивився кудись вбік. - Ви ж, напевно, захочете ще й жити разом. Але тут вже придумаємо щось за вечерею. Адже я точно не хочу залишитися сам в цьому великому та пустому будинку.

- Тоді домовилися. - посміхнулась я. - А зараз пробач, та мені треба привести себе до ладу після перельоту. За кілька годин я маю зустрітися з Тоні.

- Відпочивай, сонечко. Я скажу Тарі, аби вона приготувала тобі ванну та щось перекусити.

Я ж поспішила до своєї кімнати, де як можна скоріше закрила двері. Чи не вперше я так серйозно збрехала дідові. Адже завжди старалась говорити все як є. Та й до того ж, ніколи не було якихось серйозних причин. Та тепер доведеться і далі вдавати. І це лише в тому випадку, якщо Тоні погодиться зіграти головну роль в цій виставі. Актора найняти не можна, адже на фото чітко його видно. Але скільки це триватиме? Можна за пару місяців сказати, що ми просто не змогли жити разом. Думаю, до того часу я якось морально підготую діда до свого розлучення. Але зараз найголовніше не це. Треба якось вмовити Тоні...