Читати книгу - "Відьомські війни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одного разу поки Дон гралася зі своїми дідусями, бабусі і матуся щось активно обговорювали, я мала нагоду поговорити довше зі Стівеном. Розмова відбулась в альтанці.
— Твої батьки і ти видаєтесь звичайними відьмаками. Ніщо особливо не видає ваш напрямок магії. Чому ж решта відьмаків не такі як ви?
Стівен посміхнувся, за останній час я його дістала усілякими запитаннями.
— Повір світ магії не такий безпечний яким здається. Магія завжди асоціювалась з владою, влада — це сила. Доволі проста закономірність.
— Не для мене, — знітилась я. — Є багато речей, які я не можу осягнути.
— Знаю, тобі не дає спокою думка про Клер. Вона жорстоко з тобою вчинила, і це показало яким світ магії був раніше. Коли не діяло стільки обмежень і повним ходом йшла боротьба за владу.
— Людське життя дорожче будь-якої влади.
— Не для темної магії, — посміхнувся Стівен. — Відьмаки здатні вчиняти жахливі речі, і темний напрямок цьому лише сприяє.
Моторошно усвідомлювати прості речі. Стівен добре знає небезпеку магії. Цікаво як би не наш родинний зв'язок, чим би закінчилась подібна зустріч між нами?
Стівен посміхнувся та повернувся до Аманди, що занепокоєно розмовляла з Леслі. Вона доволі мила жінка, не дивлячись на усю темну магію всередині неї. Точніше якщо відкинути темну магію всередині неї. Невеличкого зросту з кучерявим чорнявим волоссям. Стівен в багатьох рисах схожий на неї. Вона постійно жваво і багато говорить. Розмовляючи з нею необхідно звертати не на кількість слів, а на якість і інтонацію якою сказано. Інтонація дуже важлива. Пам’ятаю, коли ця мила жіночка репетувала на власного сина. З боку виглядало доволі дивно, ніби матуся вичитує синочка. З іншого охоплює жах. Леслі дуже просто може перейти з розмови і сказати закляття, що не встигнеш і оком кліпнути. Дивовижна річ, ця жінка одружена не з відьмаком. Чарльз не є відьмаком, звичайнісінький чоловік без жодних магічних здібностей. Мабуть, аргументів обрати саме його було вдосталь. Чоловік у свої 43 виглядає дуже добре. Волосся без сивини, обличчя позбавлене зморшок, з невеличкою борідкою, такою як у Стівена. Син багато чого взяв і від батька. Чарльз за приязною зовнішністю має непростий характер. Він здатний м’яко реагувати на багато речей, і приховувати власну думку, точніше тримати її при собі до кінця. Чоловік знає яким чином необхідно вчинити. Кожного разу за нагоди він охоче спостерігає за помилками оточуючих, знаючи правильний вихід. Інколи важко зрозуміти. Стівен характером не нагадує ні батька, ні матір. Це велика перевага мого родича. Я б не змогла довго спілкуватись з людьми схожими на Леслі та Чарльза. Вони завжди заодно, і їх родина обмежується Дон і Амандою, нас з батьками сприймають, як вимушений додаток. Добре, що зі Стівеном у мене кращі стосунки. Він нагадує брата, якого у мене не було. Постійно хочеться, черговий раз побачити невдоволення Аманди. Що ж з нею не так? Чому вона реагує таким чином на мене?
Решту вечора я провела у власній кімнаті під приводом, ніби погано почуваюсь. Останнім часом я багато часу провожу на самоті. Необхідно з усім розібратись, школа постійно забирає купу часу. На навчання я приділяю багацько уваги. Додатково заняття з магії. За цим усім необхідно просто зупинитись і подумати про різні речі. Головне навіть подумки не повертатись до Пінсу. Подібні роздуми рідко вдається провести. Неодмінно хтось втручається. Мама, що покличе позайматись з татом, або маленька Дон, що обожнює загальну увагу. Ще ж Рейчел. Ця дівчина твердо вирішила для себе зробити з Ліси, Аніти та мене найкращих подруг. Частенько Рейч (так вона просить нас себе називати) дзвонить пізно, запрошує на усілякі вечірки, обіцяє познайомити хлопцями. Я намагаюсь відмовитись від подібних заходів. Проте відмова від походу на вечірку не означає втратити прихильність Рейч. Вона не здається. Телефонує поспілкуватись по навчанні і проcто так поговорити. За її настирливістю важко не відповісти людині взаємністю. Все ж Рейч дуже мила.
Проте ніхто не Рейч, ні мама, ні тато, ні Аманда, ніхто не допоможе мені. Кожного разу на самоті доводиться залишатись з власними почуттями. Я вдаю, ніби нічого не сталось. Не хочу щоб батьки хвилювались, намагаюсь жити як жила до того, бути звичайною Меган. Ходити кожного дня до школи, старанно вчитись. Бути простою дівчиною. Вдома ж намагатись стати кращою відьмою, вчити нові закляття. Ніхто ж не знає моїх справжніх почуттів. Пінс дійсно вплинув якимсь чином на моє життя. Зараз я почуваюсь у відносній безпеці, знаходячись якомога далі від цього містечка. У світі часто труяться усілякою гидотою, скажемо так неправильно приготовані страви, непридатні до реалізації продукти харчування. Що ж тут такого. Напевно до власного отруєння необхідно відноситись так само. Можна уявити на мить, що Клер не бажала мені зла, і випадково подала непридатний чай. Тільки одна думка постійно не дає мені спокою, втрати свідомість дещо інше по відчуттям, ніж смерть. Щось схоже, але все одно дещо інше. Я не можу сказати та чомусь здається, що я тоді померла. Не зважаючи на те, що сказав Стівен. Знаю, божевільна думка, вона зведе мене з розуму. Та все ж не можу від неї відсторонитись. Весь час здається, а якщо це правда? Чи можливо, що дзвіночок діє на відьму з білою магією короткочасно?
Мої невеличкі роздуми у власній
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьомські війни», після закриття браузера.