Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Аріелла Віндор

Вдома я одразу взялася за приготування обіду. Дістала м’ясо і почала готувати відбивні.

«Як справи, Арішка?» – Ур з’явився на кухонному столі.

«Спитай у дракона. Я пів дня просиділа на поваленому дереві. Мене нікуди не підпустили. А сам він ходив до трипатонів, і після цього нічого мені не розповів!» – молоток вкотре опустився на шматок м’яса.

– Сподіваюсь ти не мене зараз уявляла, – дракон з’явився несподівано. Заглянув мені через плече і співчутливо подивився на бідолашний кусень м’яса. – Не хотів би я бути твоїм ворогом! – відмітив дракон.

Зиркнула на місце де був Ур, але його там вже не було.

– Давай я закінчу готувати, а ти відпочинеш, – льодяник намагався забрати у мене з рук молоток.

– Е ні, я вже сьогодні навідпочивалася! – прогарчала у відповідь не гірше дракона, міцніше перехопила молоток і взяла другий кусень м’яса.

Дракон все зрозумів з першого разу, тому вирішив зайнятися приготування кави.

Вже за пів години ми з Ріхтером таки повечеряли.

– Арія, а як працює твоя магія?

Добре, що каву я ще не пила, інакше точно б поперхнулася нею від таких несподіваних запитань.

– Магія?

– Магія мандрівників. Ти можеш відкрити мені портал, а сама залишитися тут?

– Це не портал, а перехід. І він завжди налаштований на мандрівника. Опинитися у переході без мандрівника досить небезпечно. Світ сам може закрити перехід.

– Але ж ти можеш відкрити його знову?

– Якщо це був мій перехід, то можу. Але на це потрібен час і сили.

– Отже скористатися чужим переходом ти не можеш?

– Скористатися можу.

– А відкрити перехід повторно?

Я тяжко вдихнула. Це моє саме болюче питання, заради якого я затіяла це все.

– Можливо. Але це потребує значно більших зусиль і певних інгредієнтів.

– Дай вгадаю, – скептично відмітив дракон. – Для цього і потрібен корінь златника?

Я схвально хитнула головою.

– Що ж. То може розкажеш мені що це за рослина, раз вона така цінна.

– Сам златник це непримітна рослина, а от його корінь досить цінний інгредієнт.

Я перейшла у вітальню.

«Ур, що то була за книга?» – я намагалася пригадати, але не вдавалося.

«Книга зіллєвара», – нагадав Ур.

Я розгублено повернулася до дракона.

– Щось не так?

– Мені потрібна Книга зіллєвара. Але якщо я її прикличу, то ректор...

– То ректор зможе поїсти і нарешті поспати.

– Що? Невже він не спить?

– Арія, Мікель так довго і фанатично шукав цей збірник, що тепер готовий проміняти все на світі, щоб його вивчити. І добре, що ти зменшила термін до двох місяців, бо пів року він точно не протягне без їжі та сну.

– Все настільки серйозно?

– Угу. До речі, чому ти змінила термін на два місяці? Ти казала, що це неприпустимо, чому?

«Урос, цей дракон мене лякає. Його питання застають мене зненацька! Звідки він такий допитливий взявся на мою голову!?»

«З Академії драконів», – пояснив Ур, хоча моє питання було риторичним.

– Я ж потім внесла поправку.

– Так. Але термін так і лишився. Що буде через два місяці?

– Буде, ... буде мій день народження! – нарешті знайшлася я.

– І що? – не повірив дракон.

– Книга зіль це родинна реліквія, а двадцятип’ятиріччя для відьми визначна дата, тому всі реліквії роду повинні бути поруч, – відверто брехала дракону.

Той в свою чергу лише криво усміхнувся, зробивши вигляд, що повірив.

– Добре. То що, давай і ми почитаємо Книгу, а Мікель нехай перепочине трохи.

– Добре.

«Ур, можеш дістати книгу?»

«Без проблем».

Призвала магію і з допомогою духа Книга опинилася у мене в руках. Влаштувавшись у вітальні, ми удвох з драконом почали гортати книгу.

– Ось він! – вигукнула я, побачивши знайому рослину.

Ріхтер посунув Книгу зіллєвара ближче до себе, вивчаючи сторінки присвячені Златнику червонястому. Інформації від моїх предків про рослину було багато. Тут описувалися і місця де вона проростала, і всі її властивості, а також зілля в яких використовувався її корінь. Ріхтер перечитав написане і задумався.

– Потрібно все добре обдумати.

– А як же трипатони?

– Будемо спостерігати. Ворога потрібно знати в обличчя. Чим більше ми дізнаємося тим краще.

– І які плани на сьогодні? – запитала у дракона.

– Вечеряти та спати, вже ніч Аріє.