Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

– То що ми маємо, – почав дракон, розмістившись навпроти мене за обіднім столом.

– На трипатонів не діє магія?

– Ні. Пластини на його тілі скоріше за все збирають магію, і захищають трипатона. Але тіло не все покрите пластинами, тому уразливі місця є. Питання в іншому, як чаклувати так, щоб трипатон не помітив?

«А дракон дарма часу не гаяв, он як все продумав! І коли тільки встиг?» – подумки озвучила питання, не чекаючи отримати відповідь.

«Мабуть тоді коли ти вирішувала, як його позбутися!» – відпустив шпильку дух.

– Але є і інші варіанти. Трипатони на цьому місці живуть вже понад рік, а можливо і ще довше. Їх тут щось тримає. Якщо ми дізнаємося що, зможемо їх виселити з цієї рівнини, і ти отримаєш свій корінець.

– Ти сказав «варіанти». Тобто є ще дещо?

– Так, – усміхнувся дракон. – Сподіваюся знайти інформацію, як мої пращури вигнали трипатонів з континенту.

– Потрібно дізнатися де є така інформація.

– Я цим займуся, не переймайся.

Я з захопленням подивилася на дракона. Він має повне право сердитися. Адже я і правда його недооцінила. Лише за пів дня спостереження за трипатонами він придумав стільки варіантів!

– Отже, завтра продовжимо спостереження, – завершив дракон. – Вирушаємо після сніданку.

– Добре, – погодилася я з льодяником, адже у самої плану подальших дій не було.

– Арія, не бери завтра димову шашку, – попросив дракон. – І оці склянки теж, – він вказав на дві чорних склянки, що висіли в мене на поясі. – Боюся, що з ними можуть виникнути проблеми.

«А дракон діло говорить. Смертельні зілля краще з собою не носити».

Я лише фиркнула, але подумки погодилася з обома. Якби хоч одна склянка сьогодні розбилася при падінні, нас би тут вже не було.

– Я перегляну свій арсенал, – пообіцяла і пішла спати.

***

Вранці ми знову вирушили до трипатонів. Ріхтер прискіпливо оглянув мій пояс, і наполегливо порадив залишити ще два зілля вдома.

Я невдоволено зиркнула на дракона.

– Ми лише спостерігаємо. Прибережи свої зілля на інші випадки, – відповів дракон на моє не виказане запитання.

Сьогодні як і учора, щойно я знала захист з переходу і відчинила ключем двері, мене безцеремонно засунули за широку спину дракона, і наказали не висовуватися.

У світі трипатонів нічого не змінилося. Ніби цей світ застиг, став на паузу. Тут завжди світило сонце, завжди було жарко, і крім трипатонів, які пересувалися рівниною туди-сюди, не було помітно ніяких змін.

Дракон знову усадив мене на повалене дерево, видав мені книжку (який він завбачливий!) і наказав нікуди не йти. Сам же льодяник рушив до трипатонів.

Я поглянула на обкладинку.

«Дракони».

Що? Це він на що натякає? Невдоволено насупилася, але все ж таки полистала книгу, і впевнилася, що таки варто з нею ознайомитися, але не зараз. Адже у ній точно не буде відповіді на питання, що мене турбували. Тому вільний час я вирішила витратити на роздуми, а ще на спостереження за драконом.

Що ми маємо. Схоже у дракона, є свої причини тут лишитися. Адже як інакше пояснити, що він підписав Угоду без уточнення своїх обов’язків. З магічними угодами всі зазвичай поводяться дуже обережно, зважуючи кожен її пункт. А тут... Нехай я могла таке забути, але не він.

Які цілі у дракона, і чи не потрапила я у пастку? Те що він мені допоможе з трипатонами, я це зрозуміла, але що буде далі? Це все лише для того щоб мати доступ до Книги зілль? Чи є ще щось?

Ріхтер вже досить близько підійшов до трипатонів, і один з них повернув свою морду в бік дракона. Я миттю скочила з дерева, щоб... А що я збираюся зробити? Магія тут табу, та і нема її у мене. А як я можу інакше допомоги дракону? Можливо, краще не лізти? Він же знає, що робить!? Он він як гарчав, відчитуючи за минулий раз. Моторошно, аж до мурашок. Він дракон, він розбереться! Але як тут всидиш на місці?

Я ходила туди-сюди, але це не допомагало. Сіла знову на дерево і розгорнула книжку. Виявляється у драконів досить добре розвинені органи чуттів. Особливо слух. На цьому моменті книжка випала у мене з рук, оскільки я згадала, що спілкувалась з Уросом як завжди в голос, а не подумки. Ой! Чи не тому дракон підсунув мені її? Я підняла книгу з трави, і побачила, що Ріхтер вже повертається.

– Ходімо, на сьогодні тут все, – задоволено мовив дракон, знайшовши мене сидячою на поваленому дереві.

Я зістрибнула і пішла слідом за ним. Не радій завчасно, дракон. Я такою слухняною буду не довго. Ось тільки отримаю жаданий корінець. Так і випхаю тебе за поріг свого будиночка.