Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Тієї ж хвилі обличчя Майка прикрасилося втомленою посмішкою. Піддавшись пориву, він потягнувся до її губ з твердим наміром поцілувати. Всупереч нестерпному бажанню знову-таки відчути його вуста на своїх, Діана, зібравши всю витримку в кулак, миттєво заховала свою голову на Майковій шиї: мабуть, запашок у неї з рота нині був далекий від приємного… А втім, таки не втрималася й торкнулася вустами до його прохолодної шкіри. У відповідь Майк пригорнув її до себе, зарившись носом у волоссі.

― Знаєш, ― після довгої щасливої тиші озвалася Діана, дивлячись Майкові прямо у вічі, ― дещо я все-таки пригадала. Але не знаю, наскільки можна вірити цим спогадам… Та й взагалі…

― Кожна дрібниця важлива, ― пожвавився Майк, піднімаючись на ліктях.

Зібравшись на силі, Діана зрештою розповіла про дивну розмову, а проте з кожним вимовленим словом спогад здавався їй безпощадною вигадкою затьмареної лихоманкою свідомості. Ну не може ж бути, щоб Темний Лорд був поборником справедливості! ПРОСТО НЕ МОЖЕ!!! Одначе Майк слухав уважно, усім видом показуючи, що ні краплинки не сумнівається в правдивості її історії.

― Кажу ж, маячня якась, ― насурмилася Діана, вмить пошкодувавши, що заїкнулася про це.

Майк, здавалося, зовсім не поділяв її песимізму.    

― Та ні, зовсім не маячня… ― задумливо мовив він, перебираючи пасма Діаниного волосся. ― Твій сон дуже навіть правдоподібний, позаяк твій батько… ― зам’явся Майк, підбираючи слова. ― Розумієш, він завжди до мене ставився, м’яко кажучи, не дуже. Малим я цього не розумів, але з часом збагнув, що його ненависть до мене була цілком справедливою. А з Ескулапом я сам нещодавно бачився, ― швидко додав він, не даючи Діані й слова вставити. ― Ну, коли Антиспогад діставав… Тому ти аж ніяк не могла сама таке придумати. Найімовірніше, це був спогад.

― Тоді я нічого не розумію… Бо все виглядало так, ніби вони самого Темного Лорда збиралися вибирати. Але ж це неможливо, правда?.. ― Діана спрямувала пильний погляд на Майка, наче той володів всіма знаннями світу.

Майк відповів не одразу, перебуваючи в глибокій задумі.     

― В той час постать Темного Лорда була покрита тьма-тьмущою легенд, що саме його існування піддавалося сумнівам. Тому це може означати що завгодно. В одному я впевнений достеменно: мій батько не брав участі в створенні культу Темного Лорда. ― Останню фразу він вимовив надто різко, мовби сама думка про це викликала огиду, і навіть очі зблиснули холодним вогнем.

Запанувала пронизана пульсівним болем тиша.

Майк обіймав Діану міцно-міцно, наче дорожче неї в цьому немилосердному світі в нього більше нікого не залишилося, і якщо випустити її хоча б на мить… ― вона вмах розтане, мов міраж на світанні.

― Сонце, ― тихцем озвався Майк, злегка провівши носом по Діаниній скроні, ― валявся б з тобою так хоч до самого скону, але сьогодні свято Єднання двох кровавих місяців. Треба готуватися…

― Сьогодні? ― здивувалася Діана. Невже вона цілісінький тиждень провела в забутті? Не дивно, що їй нещадно ломить все тіло…

― Умгу. ― Майк поцілував Діанину рум’яну щоку. ― Відмінити ніяк було…

― Ага, найважливіше свято в році як-не-як, ― мугикнула вона, намагаючись зібрати думки докупи, які зрадливо розбіглися врізнобіч, бо Майк став прокладати невагомими поцілунками доріжку до її вуст. Вмить її тіло спалахнуло вогнем, бентежачи хвилюванням кров та спопеляючи кисень в легенях.

― Саме так, сонце. ― Нарешті Майк дістався до куточка вуст, ледь помітно торкаючись його. Діана на мить заклякла, прислухаючись до власних збентежено-ейфорійних почуттів. А коли вона кінець-кінцем наважилася поцілувати у відповідь, Майк відхилився. Його щоки зайнялися лукавими ямками: вочевидь, помітив, як Діана крадькома розчаровано зітхнула. ― Продовжимо якось потім, сонце, ― повагом шепнув він, ― а зараз приведімо-но себе до ладу. Кровавий Місяць не жде.

***

З самого ранку в Кригожарі панувало метушіння. Слуги снували то туди, то сюди, щоб навести останні приготування: накривали столи в Головній Залі, полірували до блиску свічники, прикрашали стіни, вікна та поручні східців гірляндами з живих квітів ― червоних троянд, від яких повітря пашіло приємним та ніжним ароматом. Окрім цього, з кухні без угаву прокрадалися неймовірно заманливі пахощі свіжої випічки.

Примусом запхавши в себе курячий бульйон та скибку хліба, Діана під невсипущим поглядом Майка поволочилася до своєї кімнати, де насамперед прийняла ванну, а відтак всілася на підвіконня, щоб спостерігати за пристанню. До свята залишалося ще вдосталь часу, а перші гості вже почали прибувати: покриті позолотою кораблі з прапорами у вигляді червоного місяця на чорному тлі пришвартовувалися до берега, а біля брами вишукувалися в ряд літальні машини різноманітних форм та габаритів. Серед натовпу гостей у дорожніх багряних мантіях ― щойно він наближався до замку на достатню відстань ― Діана розпізнала Шакла з його почтом та Дениса, який простував неквапом. Попри його вагомий внесок в операцію по її спасінню, Діану все ще роздирали суперечливі почуття. Однак одне вона знала напевне: хай би там що, а їхня дружба ― давно перегорнута сторінка.

Та раптом серед натовпу Діана виловила постать високого незнайомого чоловіка в чорному довгому плащі, який, не соромлячись, розглядав стіни Кригожару. На мить їй навіть здалося, що він дивився прямо на неї. І цей погляд, який пробирав морозом за плечі, ― сталевий та проникливий, мовби гостроконечний спис, ― Діані аж ніяк не сподобався. Власне, як і його задоволена посмішка, наче в хижака, що нарешті вполював свою жертву.