Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

і прикрив згори сорочкою. Еймос зробив те саме з другим

пістолетом, а дробовики поклав на каталку поруч із Наомі

й заховав під простирадлом.

— Нам не можна в перестрілку, — застеріг його Голден, коли

вони знову зрушили з місця.

— Еге ж, — погодився Еймос, — але хай там як, а зброю мати

приємно.

Вихід з лазарету був трохи далі правим коридором. Тож

раптом вони всі опинилися назовні. Настільки «назовні», наскільки це могло бути на борту «Бегемота» в житлових

секціях його масивного тора. Зовні лазарет здавався дешевим

й змонтованим нашвидкуруч. Халупа зі скловолокна та

просмоленого епоксидкою вуглецевого матеріалу. Сарай

завбільшки

з

футбольне

поле.

За

кількасот

метрів

розпростерлося наметове передмістя, схоже на вугревий висип

на смаглявій поверхні тора.

— Туди! — показала Наомі, помітивши сталеву конструкцію, ніби як постійного характеру. Голден поштовхав уперед каталку, перед якою за декілька метрів крокував Еймос, усміхаючись та

киваючи всім, хто підводив на них погляд. Та щось у його

обличчі змушувало їх знічуватися й більше не озиратись.

Коли вони наблизилися до присадкуватої конструкції, збоку

відчинилися двері й звідтіля визирнуло хитрюще обличчя Сем, вона нетерпляче помахала їм рукою. За кілька хвилин і парочку

звивистих коридорів вони вже сиділи в крихітній, порожній

кімнатці з металевими стінами. Еймос одразу ж рухнув додолу, обперши об неї ліву руку та спину.

— Хух, — видихнув він.

— Поранений? — спитала Сем, коли замикала за ними двері

маленькою металевою картою-ключем, яку потім кинула Наомі.

— Ми всі поранені, — відповів Голден. — Що тут у біса

відбувається?

Сем шумно видихнула й провела масною рукою по рудій

чуприні, в якій уже виднілися чорні смуги. Значить, виснував

Голден, вона так робить не вперше.

— Ешфорд повернув собі корабель. Він збив якусь таку

коаліцію шишок з флоту ООН, марсіян і топових цивільних.

— Окей, — промовив Голден, розуміючи, що йому не вистачає

контексту, який би прояснив цю безглузду фразу. Але гаяти часу

на його з’ясування він не хотів. — Значить, озброєні люди, які

тиняються коридорами — це Ешфорд?

— Ага. Вони забирають усіх, хто допомагав Бугаю та Па

з першим бунтом, ну, або знаєш, усіх, хто, на його думку, становить загрозу.

— Судячи з того, як нас намагались підстрелити, ми теж у його

списку, — озвалася Наомі.

— Однозначно, — кивнула Сем. — Я не можу знайти Па. Бугай

мене набирав, то з ним, я знаю, все гаразд.

— Сем, — заспокійливо помахав рукою в повітрі Голден, — не

забувай, що я гадки не маю, хто всі ці люди або чому вони такі

важливі, та й часу на з’ясування немає. Просто розкажи

найважливіше.

Сем схотіла було заперечити, а потім знизала плечима

й лаконічно розповіла про намір скористатися комунікаційним

лазером.

— Якщо я зроблю, що він від мене хоче, то ми зможемо

генерувати пульс, який на три чверті секунди буде гарячіший від

зорі. І в процесі розплавить весь той бік корабля.

— Він про це в курсі? — недовірливо запитала Наомі.

— Йому байдуже. Спрацює це по Кільцю чи ні, але ми маємо

його спинити. На цьому кораблі тисячі людей прямо зараз.

І вони всі загинуть, якщо він свого доб’ється.

Голден шумно видихнув і опустився на край каталки.

— Ох, та ми, виявляється, ще й менша проблема. Усе набагато--

набагато гірше насправді, — промовив він.

Насупившись, Сем підвела голову, на її обличчі читалося

питання.

— Я бачив, що ця станція робить із погрозами, — промовив

він. — Міллер мені показав, коли я був там. По суті, вся ця

повільна зона — це такий собі нелетальний інструмент

стримування. Якщо та велика голуба куля раптом вирішить, що

ми, мавпи, становимо для неї реальну загрозу, то вона просто

зварить нашу систему в автоклаві.

— Хто такий Міллер? — запитала Сем.

— Мертвий чувак,