Читати книгу - "Декамерон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оповідка восьма
Бйонделло підманює Чакка, запросивши його не на той обід, а Чакко хитро оддячує Бйонделлові, що той дістає доброго прочухана
Усе веселе товариство було тої думки, що то Таланові не сон приснився, а видиво явилось ― так воно все справдилось достеменно. Коли всі замовкли, королева веліла оповідати далі Лауретті. Та зразу ж ізняла річ:
― Любії мої розумниці, ті, що поперед мене оповідали, брали собі за предмет щось таке, про що вже й раніше тут мова мовилась: так і жорстока помста бакалярова, про яку говорила вчора Пампінея, навела мене на думку розказати вам про те, як один чоловік оддячив другому, хоч, може, й не так суворо, але все-таки вельми дошкульно.
Так от, жив у Флоренції один чоловік, на ймення Чакко{307}, з усього світу хрещеного прожера; щоб напхати ту неситу десяту пельку, не вистачило б усього його добра. А що був він собі чоловік не без розуму, на всякі витівки й вигадки дотепний, то й став він промишляти поміж людьми своїм жартівливим юродством, ходячи в багаті господи, де любили добре попоїсти: чи просять його, було, ― чи не просять, а він так і вродиться на обід чи на вечерю.
Тоді ж само жив у нашому городі і такий собі Бйонделло{308}, маленький чепурненький чоловічок, чистюк над чистюками: убраний завжди ошатно, на голові ловка шапочка, біляве волосся гладенько причесане й прилизане; пробавлявся він таким самим чином, як і Чакко. Пішов ото він раз якось у піст на рибний торг купити дві здоровенні міноги для мессера В'єрі де Черкі{309}; тут побачив його Чакко, підійшов ближче і спитав:
― Що ти тут робиш?
― Та бачиш, ― каже Бйонделло, ― вчора ввечері мессеру Корсові Донаті{310} вже прислали три міноги, кращі за цих, та ще осетрини, та й то на гостей не вистачить, що на обід прийдуть, так він послав мене ще прикупити. Ти ж там будеш?
― Авжеж, буду, ― каже Чакко, ― хіба ти не знаєш?
Та, дождавшись обідньої пори, і пішов до мессера Корса; той із своїми сусідами саме лагодився сідати до столу і спитав його, чого він прийшов. А Чакко йому й каже:
― Та так, добродію, пообідати з вами і з вашою компанією.
― Милості просимо, ― каже йому мессер Корсо, ― зараз ми й будемо обідати, саме пора.
Сіли до столу, аж на обід тільки гороху подали, шинки трохи та ще простої риби з Арно ― і по всьому. Зміркував тоді Чакко, що Бйонделло його піддурив, і, розсердившись непомалу, вирішив одплатити йому.
Через кілька днів він зустрів Бйонделла ― той уже про свій жарт не з одним чоловіком говорив, багатьох насмішив; побачивши Чакка, він поздоровкався до нього і спитав, сміючися, чи добре смакували міноги в мессера Корса. На те Чакко одповів:
― Ще на сім тижні дізнаєшся краще за мене.
Не гаючи даремно часу, як тільки розстався з Бйонделлом, Чакко домовився за певну ціну з одним пронозою-халамидником, дав йому чималу сулію, повів до галереї Кавіччолі, де жив мессер Філіппо Ардженті{311} ― здоровенний чолов'яга, кремезний і кріпкий, а до того ще дуже гарячий і оприскливий, ― показав йому того добродія та й каже:
― Піди до нього з сією сулією в руках і скажи: «Мессере, мене прислав до вас Бйонделло; він просить, щоб ви всипали йому в цю сулію доброго червоного вина, бо хоче погуляти з своїми комариками». Та гляди, щоб він тебе не заграбастав, бо й тобі попаде, і моя справа зіпсується.
― Більше нічого йому не казати? ― питав халамидник.
― Нічого, ― каже Чакко, ― іди мерщій, скажи йому отак і так, і вертайся з сулією назад, тут я тобі й заплачу.
Пішов той посланець до мессера Філіппа, переказав, як йому веліли. Мессер Філіппо, зроду гнівливий, як почув теє, подумав, що то Бйонделло смішки над ним справляє (добре він знав сього юроду!), зразу спалахнув, як порох, і крикнув:
― Що значить усипати? Які такі комарики? А, бий вас обох божа сила!
Та як скочить до того посланця! Сягнув рукою, та той був насторожі ― рвонувся і втік, тоді прийшов манівцями знову до Чакка, який усе те бачив, і сказав йому, як було діло. Задоволений Чакко заплатив йому гроші і кинувся шукати Бйонделла; знайшовши його нарешті, він спитав:
― Ти не був оце зараз коло галереї Кавіччолі?
― Не був, ― одказав Бйонделло. ― А що хіба?
― Та там тебе шукав мессер Філіппо, ― каже Чакко, ― не знаю навіщо.
― Добре, ― каже Бйонделло, ― я якраз туди йду, побалакаю з ним.
Та й пішов, а Чакко за ним назирці ― побачити, що далі буде. Мессер Філіппо, не наздогнавши того халамидника, був страшенно лютий, бо гадав, що то не інакше, як Бйонделло хотів собі пожартувати над ним із чиєїсь намови. Ще не встиг він з того гніву охолонути, як, надійшов Бйонделло; мессер Філіппо миттю прискочив до нього і заїхав з розгону кулаком у пику.
― Ой, що се ви, добродію? ― зойкнув Бйонделло.
А мессер Філіппо, схопивши його за чуприну, подер йому шапку, зірвав і кинув додолу плаща та й ну його кулачити по чому попадя, примовляючи:
― Побачиш зараз, лайдаку, що! Я тобі всиплю, я тобі покажу комариків! Що я тобі, маленький, що ти з мене глузувати надумав?
Сеє кажучи, стовк його на гамуз тим своїм залізним кулаччям, не лишив на голові жодної цілої волосинки, ще й виваляв добре в багнюці, розшарпавши на ньому всю одежу. Бйонделло ж після того першого слова ніяк не міг прийти до другого, щоб спитати, за що він його так лупцює; чує сердега тільки «всиплю» та «комарики», а до чого воно, так і не втямив.
Як мессер Філіппо вже пом'яшкурив його досхочу, прибігли люди й на превелику силу вирвали з його рук побитого й потовченого Бйонделла. Вони пояснили йому, за що розгнівався мессер Філіппо, й почали його сварити, навіщо він посилав до нього такого посланця ― хіба не знав, що з цим чоловіком жарти куці? Бйонделло виправдовувався, плачучи, казав, що не посилав нікого до мессера Філіппа по вино; трохи оговтавшись, він пішов додому, смутний та невеселий,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Декамерон», після закриття браузера.