Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Обіцяю, за час правління принцеси Діани зайвих проблем не виникне, ― рішуче запевнив він.

― Покладаємось на тебе, охоронцю. ― Наступної миті, наче втративши будь-який інтерес до того, що відбувається, Королева повернулася на місце.

Користуючись моментом, Майк відвів Діану вбік, попередньо учтиво вклонившись як Королеві, так і Суддям.

― Молодець, гідно трималася, ― шепнув він їй на вухо, злегка погладивши спину, мовляв, не хвилюйся, найстрашніше вже позаду.

― Ти також. ― Тільки зараз Діана збагнула, як сильно її вибила з рівноваги розмова з нещодавно зниклою й нині знайденою Зимньою-Королевою. І чомусь виникло стійке нудотне відчуття, що вона щось упустила. Щось дуже й дуже важливе ― пов’язане з родинним секретом, надійно похованим під сімома замками. Але ж не розвертатися зараз до Королеви з проханням погомоніти віч-на-віч? Тим паче що та вже смакувала вино в товаристві Любомира…

― Радий вітати гостей Кригожару! ― зненацька озвався той. Його розкотистий голос луною прокотився по приміщенню, змушуючи всіх присутніх зупинитися та прикувати до чоловіка свій погляд. Піднявши келих, Любомир статечно продовжив: ― Пані та панове, сьогоднішня ніч особлива, адже колись саме цієї пам’ятної дати на небі зійшлися два Кроваві Місяці, подарувавши всім такий бажаний мир та спокій. Нехай віднині й довіку вони осяватимуть наші землі, щоб небесна сталь схрещувалася не для кровопролиття, а задля розваги.

І Любомир процитував:

Без просвітку ночі кроваві місяці досягли суходолу,

Притьма окропивши блідолику кригу та троянду сяйливу.

Ізразу ті потяглись одне до одного в пломенистій жазі,

Щоб насититься теплом обопільним доволі.

Союз їхній став початком незатьмареного майбуття,

Де місця брані більше нема.  

Наче підкріплюючи вищесказане, Любомир опорожнив келих, з повагом обернувся до Королеви й запросив її на танець ― та, кокетливо всміхнувшись, погодилася. Наступної миті вони вже кружляли паркетом, про щось солодкаво воркуючи. У Діани заледве щелепа не відвисла від здивування: це ж треба так, а Любомиру, виявляється, властиві ще якісь емоції, окрім безпристрасності!

Невідь-чому Майк нервозно захихотів, лоскочучи тим самим Діанину скроню, і стиха мовив, вочевидь, прагнучи продовжити перерваний діалог:

― Ти ж знаєш, змінювати маски в мене в крові.

― Це не привід для вихваляння, ― так само тихо відповіла Діана.

― Але саме це стане нам зараз в пригоді, моя Величність.

І тієї ж хвилини притягнув її до себе, обійнявши за талію, й став неквапом рухатися в такт вальсу. Діанине тіло несвідомо ввійшло в знайому стихію танцю, де кожен рух сповнював її давно призабутою насолодою. Мимовіль Діана відмітила, що Майк переміщувався доволі вправно, наче навчався танців змалечку. Хоча, найпевніше, саме так воно й було…

― Постарайся розслабитись, ― нахилився Майк до самісінького Діаниного вуха. ― А то твої дрижаки весь Кригожар розтрощать.

Від його голосу з ледь вловимим хрипом розбурхалися дрижаки зовсім іншого штибу, і їм Діана була тільки рада. Полохливе відчуття ейфорії захлеснуло нею дощенту, улюблений запах цитрусових впереміш із корицею одурманював голову, даруючи спокій, і навіть шпички видавалися цієї миті медом для вух. Свідомо чи ні, але Майкові таки вдалося приборкати панічний острах, гострі пазурі якого вже починали проникати під шкіру. Тепер невсипущі погляди Суддів, що, здавалося, здатні пропекти дірки в їхніх спинах, вже аніскілечки її не бентежили.

Певний час вони були поглинуті танцем, насолоджуючись спокійною мелодією та рухами. На одну мить Діані забажалося, аби цей вечір ніколи та ні за яких обставин не закінчувався ― ні-ко-ли…

Через плече Майка Діана спостерігала за гостями: ті веселилися, їли, пили, танцювали… Двома словами, брали зі свята все.

Та раптом серед натовпу Діана вловила Дениса, вбраного в яскраво-пурпуровий костюм, що робив його схожим на зміїсті язики полум’я, які спроможні були стерти у порох будь-яку перепону на своєму шляху. Він вальсував з невідомою брюнеткою, і, судячи з їхніх задоволених мін, розважалися вони на повну котушку. Недалеко кружляла Дафні в обіймах чергового кавалера й теж виглядала доволі радісною. Щоправда, час від часу Діана ловила на собі її пекельно-вбивчі погляди: либонь, та все б віддала, аби опинитися на Діаниному місці…

― Давно ця зала не зазнавала такої бурхливої вечірки, ― прошепотів Майк посеред танцю, потроху хмурніючи. Однак він швидко оговтався, показуючи ямки на щоках. ― Складно уявити, але колись тут ледве не щотижня влаштовувалися бали. Батьки наче передчували, що жити їм залишилося недовго й користувалися будь-якою можливістю насолоджуватися життям.

Не встигла Діана розтулити рота, аби промовити щось заспокійливе у відповідь на несподівану Майкову відвертість, як той прошелестів їй на вухо невідомі співучі слова. Однак, хоча й вона анітрохи не збагнула їхній сенс, її охопив щасливий трем: суть промовленого, беззаперечно, була приємною.

― А тепер скажи те саме, тільки на зрозумій мові, ― зажадала пояснень Діана, несамохіть розпливаючись у посмішці.

― Ти, моє полум’яне сонце, принесла в цей крижаний та холодний замок цілюще життя. Дякую тобі за це.