Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

інші кораблі, що їм потрібно буде знеструмитися, це надто

довго. Хіба що…

— Еге ж, — кисло промовив він. — Я знаю, куди нам іти. Може

бути трохи небезпечно. Ешфордові ж люди тиняються по всьому

тору.

— Їх не так багато, як було, коли ми розпочали, — озвався

Еймос. Бугай не став питати, що той мав на увазі.

— Веди, — сказав Голден. — Ми за тобою.

Бугай поклав пальці на джойстики. У нього всередині

нуртували почуття ніяковості й сорому. На обличчі Голдена

пробігла тінь спантеличення. Бугаєві було гидко від самого себе.

Адже він збирався наразити на небезпеку цивільних, щоби

тільки відволікти Ешфорда. Він збирався це зробити з власної

волі й соромився того, над чим насправді зараз уже був

невладний. Він не знав, як це про нього говорило, але був

упевнений, що нічого доброго.

* * *

колишньої колоніальної адміністрації. Вузькі конторські

кабінетики вписали в стіни й переділки первинного корабля, ще

коли той звався «Нову», й обсяги роботи, якої вартувало би

розібрати ці кабінки до початкового стану й пристосувати

приміщення під щось інше, насправді не варті були зусиль.

Бугай передав їх Моніці Стюарт і її команді, бо йому ця дешева

послуга нічого не коштувала. Щось йому не потрібне (старі

кабінети) обміняв на щось йому потрібне: знайоме обличчя та

заспокійливий голос, який мав перетворити «Бегемот» на місце

зібрання всього їхнього побитого флоту.

Ефірну облаштували за допомогою кусня зеленого формо-пластику, який хтось віддер від підлоги й поставив сторчака.

Освітлення зробили імпровізованим, тому вогні лягали на будь-які поверхні. Бугай упізнавав більшість облич, хоча знайомий

був тільки де з ким. По-перше, Монікою. Її команда зараз

складалася всього лише із земної дівчини на ім’я Окджу та

смаглявого марсіянина, якого звали Кліп. Голден теж викликав

свій екіпаж сюди, але вони ще не встигли прийти.

Бугай обдивлявся приміщення з тактичного погляду. Підступи

заблокувати нескладно. Невисокі напівстіни робочих кабінок —

зручне й кількісно достатнє укриття. Досить щільні, щоб

захистити від більшості кінетичних набоїв. Година-дві

електрозварювальних робіт, і це місце перетвориться на

годящий опорник. Проте він сподівався, що у справжню облогу

воно все ж таки не потрапить. Хоч насправді, сподівався, що

таки потрапить.

— Ми припинили ефір із початком боїв, — розповідала

Моніка. — Подумали, краще нам не фальстартонути

з трансляцією.

— Добрий план, — похвалив Бугай, коли теленькнув його

планшетник. Він підняв палець і тицьнув на кнопку прийому.

На екрані з’явилося обличчя Корін. Здавалося, вона зблідла.

Контужена. Йому був відомий цей вираз.

— Усе погано?

— У мене приблизно тридцятеро людей. Озброєні й оснащені.

Ми контролюємо інтендантський відсік і більшість цивільних.

Як тільки Ешфорд захопив точки переходу, то вони переважно

від ступили.

— Па?

— Жива, — відповіла Корін. — Трохи побита, але жива.

— Вважатимемо це успіхом.

— Загинув Серж, — спокійним і рівним голосом повідомила

Корін. Ось воно. Бугай відчув, як це « співчуваю» рефлекторно

підкочується йому до горла, але проковтнув його. Потім.

Висловити свій жаль він ще встигне. Зараз у ньому є місце

тільки для дужого.

— Зрозуміло, — проказав він. — Бери всіх, кого можеш, і веди

до колоніальної адміністрації. З усією зброєю. Геть усім, що у вас

є. Давайте сюди.

— Новий штаб?

— Служба безпеки у вигнанні, — промовив він, і Корін майже

всміхнулася. Посмішка вийшла невеселою, хіба що геть трошки.

На зараз цього й досить. Вона віддала честь, і він зробив те саме

якомога швидше, поки дівчина не урвала зв’язок.

— Отже, це переворот? — спитала Моніка.

— Із технічного погляду, це контрзаходи проти нього. Ось що

мені від вас потрібно. Я хочу, щоб ви вели ефір і розповідали про

все, що тут зараз відбувається. Жива трансляція. На «Бегемот», на всі інші кораблі флоту. Дідько, та мовте хоч на саму станцію, якщо, на вашу думку, вони це можуть почути. Капітана

Ешфорда