Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Що ви забули в Проклятому лісі, Ваша Величносте? ― трохи нахилившись, процідив Майк, люто креснувши очима.

― Ох, який нетерплячий! ― облизнула губи Королева, прибираючи залишки від вина. А відтак скоротила відстань й томно видихнула, що Майк аж відчув пахощі соснових гілок на своїй щоці: ― Але саме це в тобі і заводить, мій хлопчику. Бідолашна принцеса на тебе аж слину пускає, так сильно жадає. Що ж ти з нею зробив, які чари використав? Знаєш, теж хочу відчути… ― тонкі пальці Королеви розстібнули спершу один ґудзик на Майковому комірі, ― це… ― другий, ― на собі… ― третій. Услід за тим помістила долоню на його шию, провела по шрамові над ключицею й потягнулася до вуст. ― Негоже охоронцеві бути лише з однією дівчиною, справді?.. Такий звабливий юнак, як ти, мусить мати вдосталь коханок, аби вгамувати свою спрагу.

Майк спостерігав за спробою зваблення, насилу стримуючи нервозний сміх: яким це йолопом треба бути, аби повестися на подібні хитрощі? Достоту, настільки жалюгідного видовища він ще зроду-віку не бачив!.. Хай там як, а цю виставу одного актора просто-таки терміново потрібно було припиняти.

Одним махом перехопивши Королеву міцно за зап’ястя й відкинувши її назад на спинку, Майк нахилився над нею, дивлячись сміливо у вічі. В його погляді вирували роздратування та гнів, і він не збирався цього приховувати. Хоча Королева, ясна річ, сприйняла його дії як заклик до тваринної пристрасті.

― Ох, любий, який же ж ти палкий серцем!

― Замовкніть, ― люто прошипів Майк, метаючи громи та блискавки на запалену Королеву.

― Тоді тобі потрібно якогось кляпа мені в рот: стримувати себе я…

― Що ви забули в Проклятому лісі? І найголовніше ― в Самотній вежі десять років тому, коли сталося вбивство Діаниних батьків?!

― Звідки ти… ― Очі Королеви непідробно розширилися від жаху. Як Майк і очікував, останнє запитання поставило її під удар, геть-чисто відбивши будь-яке бажання й далі гратися з вогнем.

― Звідки знаю, неважливо. А важливо те, що ви, Ваша Величносте, затаїли цю інформацію від інших. Невже таки є, що приховувати?

Королева мовчала, дихаючи полум’ям. Майк надавив сильніше на зап’ястя, вимагаючи негайної відповіді.

― Гаразд, я розповім, ― зрештою здалася вона. І раптом з викликом заглянула йому у вічі. ― Але попереджаю, мій любий, того, чого ти хочеш почути, в моїй розповіді не буде.

― А це вже мені вирішувати. ― І Майк відпустив її, нарешті спокійно видихнувши. Згодом, наповнивши келихи вином, повернувся на крісло й розслаблено відкинувся на спинку, заклавши ногу на ногу. Нетерпляче мовив: ― Я слухаю.

Королева не квапилася ділитись таємницями, а тільки в напруженні спустошувала келих за келихом.

― Я дійсно нещодавно відвідувала Проклятий ліс, але з власної волі, ― врешті-решт розпочала вона.

― Таки вирушили на пошуки сяйливої троянди? ― не втримався, щоб не вшпигнути, Майк. І відразу ж впіймав на собі колючий позирк Королеви.

― Варто тільки поманити, і будь-хто впаде мені до ніг, ― гордо випросталася вона, виставляючи наперед усі свої принади.

Не стримавшись, Майк пирхнув, мовляв, відверту демонстрацію цього ми вже щойно проходили.

― Так що ж в тому Проклятому лісі ви то робили, а? ― глузливо примружився він. ― Це ж аж ніяк не місце для романтичних прогулянок, не знаходите?

― Йшла до Самотньої вежі.

Від несподіванки Майк кашлянув, захлинувшись, прямісінько в келих.

― Якого біса? Це не ваша власність, щоб ви туди без дозволу перлися! ― обурився він.

― Не забувайся! ― затялася вона. ― Я ― Королева всієї Імперії Пір року, Атлантиди. І якийсь замо́к покинутої вежі не стане мені на заваді! До того ж це вже стало традицією: кожного року акурат перед святом Єднання двох кровавих місяців навідуватися до того триклятого маєтку. ― Королева замовкла, вочевидь, розмірковуючи над тим, що варто говорити, а що краще притримати за зубами.

― Отже, ви щось таки бачили, ― поквапив її Майк, ― десять років тому. І це «щось» не дає вам спокою.

Від нього не приховалося нервування Королеви. У світлі люстри її обличчя, що заніміло від внутрішньої боротьби, мовби потьмяніло, враз втративши всі барви. Від образу звабливої, впевненої в собі жінки не залишилося й сліду.

― Слушно мовиш, мій любий, ― оговтавшись, твердо мовила вона й пригубилася до напою. Та все ж її рука ледь помітно тремтіла. Перевівши подих, Королева нарешті розпочала свою розповідь: ― Свого часу Маріам та Агап були мені мов друга сім’я. Звісно, наші дружні стосунки тривали до того моменту, коли мене обрали на роль Королеви. Як зараз пам’ятаю, що саме тоді Агап став змінюватися, бо ж і його доньку обрали принцесою. Окрім цього, зв’язався із підозрілими людьми… Усе дійшло до того, що наші погляди та бачення майбутнього розійшлися в дуже важливих, кхм, аспектах. І зрештою під час чергової палкої суперечки ми розірвали будь-які зв’язки. Але… ― Королева, налаштовуючись, поривчасто ковтнула повітря. ― Уяви моє здивування, коли через чотири роки мовчання мені приходить повідомлення від Агап, де він запрошував мене на «таємну зустріч товариства»! Яка, трясця, честь! ― скривилася вона в роздратуванні. ― Чесно кажучи, я до останнього вагалася, але врешті-решт прийшла. Одначе, здається, запізно…