Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

На мить опустилася тиша. Майк нашорошив вуха, готуючись до підіймання краю завіси минулого. Зібравшись на силі, Королева добила:

― Агап та Маріам були вже мертві від чіткого удару небесної сталі прямісінько в серце. Видно, хтось не хотів, аби вони довго мучилися, ― криво посміхнулася вона. ― Їхня смерть була швидкою та майже безболісною, що вже саме собою щастя.

Все Майкове єство збурилося проти слів Королеви. Йому ж чудово відомо, що «смерть» та «щастя» ― поняття несумісні. На коротку мить в його пам’яті промайнув спогад того дня, коли прямо перед його лицем невідомі покидьки зарізали його батьків. Коли він був абсолютно безсильним зробити хоч щось. Тільки спостерігав, як удар за ударом… І кров заливала підлогу та стіни… 

― Чому ви не повідомили нікому, що бачили? ― поки панічний стан не досягнув свого апогею, запитав Майк. Його горло зсудомило від жаху, і кисень з одного маху припинив надходити до легень.

― Мені не хотілося зайвих проблем, любий. Моє правління тоді ж тільки почалося. А кому потрібна Королева із заплямованою репутацією?

― Таке собі виправдання, ― процідив Майк. Його очі блиснули гнівом. ― Ви були на місці злочину ― і просто, піджавши хвоста, втекли?! А раптом вбивця все ще знаходився там?!  

― Любий, ― образилася Королева, ― невже ти думаєш, що я така дурна? Звісно ж, я перевірила вежу ― кожну кімнату, кожен куток, ― але приміщення було порожнім. Вбивця зник, наче тінь, не залишивши за собою жодної зачіпки. Власне, саме тому я й повертаюся кожного року туди, бо… а раптом щось упустила? Але цього разу мені завадили, ― лиховісно зіжмурилася вона. А відтак рвучко піднялася й розвернулася до Майка спиною, забравши пасма волосся наперед. ― До Самотньої вежі я так і не дійшла. Запам’ятай це раз і назавжди: потрібно остерігатися не Проклятого лісу, а тих, хто там водиться. Невідомі зчинили напад. І на кого? На Королеву! Зовсім страх втратили… Мене не так просто побороти, позаяк з небесною сталлю вправляюся змалечку. Відбивалася до останнього, одного з нападників вдалося навіть знешкодити, а іншого ― поранити в ногу, однак сили все ж таки були нерівні. До того ж, вже під час сутички я збагнула, що їхньою ціллю зовсім не було позбавити мене життя: відключивши мене, вони просто відступили, на прощання залишивши ось це. ― Рука Королеви потягнулася до правої лопатки, прикритої тонким мереживом сукні.

Піддавшись цікавості, Майк схопився на ноги й прикипів зором до випуклої мітки, нанесеної ніби розпеченим тавром. Окрім цього, зображення було точнісінько таким самим, як і на папірці, залишеним чоловіком у чорному плащі ― сяйлива троянда, над зів’ялими пелюстками якої здіймалося крило жар-птиці. Беззаперечно, це все ланки одного ланцюга, ключ до якого ще потрібно було підібрати.

― Біль від мітки був нестерпним, ― тим часом вела далі Королева. ― Саме через неї забуття звалило мене з ніг. Але ти сам розумієш, що про цей інцидент не має знати ніхто, допоки ми не розберемося з таємним підпіллям.

― Ви гадаєте, що це Темний Лорд його очолює? ― напружився Майк.

― Темний Лорд? ― зі смішком розвернулася Королева. Весь її вигляд демонстрував відверте глумування, що відразу ж збило Майка з пантелику. Що він сказав такого кумедного? ― Мій любий хлопчику, ти дійсно віриш в існування Темного Лорда? ― Користуючись його мимовільним спантеличенням, вона підсунулася ближче й зашепотіла: ― Мені здавалося, що з твоїм ясним розумом та можливостями ти першим здогадаєшся, що Темний Лорд ― це всього-на-всього вигадка, аби тримати в шорах злощасних Єдиних. Так би мовити, фольклорна жахалка.

Кожне слово Королеви віддавалося в скронях Майка набатом, просочувалося в грудну клітину отруйним жалом, перетворювало кров на замерзлу та густу рідину. Весь його колишній світ водномить похитнувся, розколовшись на пилоподібні уламки. Складно усвідомлювати, що все, у що він вірив раніше, виявилося оманом, ілюзією, чиєюсь безжальною грою. Та з його очей немовби полуда спала! І як він раніше до цього не додумався? Адже істина була весь час мов на долоні прописана!

В пам’яті миттю виринули всі легенди про Темного Лорда, а заодно й таємні архівні записи тих років, коли про нього ні сном, ні духом не чули. Три сотні років тому почали спалахувати заворушення ― невпевнені, нетривкі, неначе полохливі язики полум’я з насилу запаленого через брак хмизу багаття, але все ж таки заворушення. І саме тоді за дивним збігом обставин стали з’являтися історії про появу Темного Лорда ― особи, яка загрожує безпеці Атлантиди, а особливо Єдиним, позаяк саме вони завершають коло правління.

Безсумнівно, легенди про Темного Лорда ― це ще один спосіб контролю Єдиних. Мовляв, дивіться, вам загрожує небезпека, тому без допомоги охоронця ви не просто-таки не обійдетеся, ви потребуєте його.

Дідько, яким же Майк був весь цей час сліпим! Його боротьба ніколи не була спрямована проти однієї людини. Це завжди була боротьба проти цілої системи.

Не встиг він усвідомити та прийняти цю думку до кінця, як Королева зненацька схопилася за голову.

― Трясця, як же болить!.. ― вичавила вона, а наступної миті зомліла. Майк встиг підхопити її однією рукою, одночасно помічаючи рух в сутіні. Хтось мчався до них, тримаючи небесну сталь напереваги, руків’я якої виблискувало вже знайомим символом ― жар-птицею, що розправила крила над сяйливою трояндою.

Тіло Майка зреагувало швидше за розум. Діставши кинджал небесної сталі, він метнув його в бік нападника ― гостре лезо поцілило акурат в серце, що той моментально звалився на підлогу мертвий, і тільки кров розповзалася паркетом, западаючи в щілинки…