Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Проковтнувши нудоту, що підступала до самого горла, Майк поклав Королеву на диван. Тієї ж миті почув гучні оплески, що лунали з дверних одвірок.

― Браво! Відразу видно, справдешній Зимній!

***

― Дозвольте представитися, юна леді. Мене звати Радослав і я глава Суддів з племені Єдиних, ― злегка вклонився він.

Вгамувавши мимовільне хвилювання, Діана взялася розглядати чоловіка. Хоча той виглядав повносилим, впевненим та звиклим до беззаперечної покори, страху він не навіював. А все завдяки сміхотинкам, що ледь жевріли на денцях його очей.

― Діана, принцеса з племені Єдиних, ― відрекомендувалася вона, однак вийшло трохи іронічно. А проте Радослав широко всміхнувся ― і Діана видихнула з полегшенням, чомусь відчувши спокій. Безсумнівно, в присутності цього чоловіка можна було не ламати комедію.

― Приємно нарешті познайомитись особисто, принцесо Діано. Ми довго чекали цього часу. А точніше, цілих шістнадцять років. Агап та Маріам берегли вас, мов зіницю ока. І якщо Кровавий Місяць дозволить, ви будете в цілковитій безпеці й надалі. А зараз не проти подарувати мені один танець? ― раптово перевів розмову Радослав. І, отримавши Діанин кивок, обійняв обережно за стан та повів у натовп гостей, що кружляли у вальсі.

Певний час вони танцювали мовчки. Усупереч власній волі, Діану поглинали суперечливі думки, які розкраювали гострими іклами всі її нутрощі. Чому авдієнція була призначена саме зараз, посеред балу? Чому Майк вів себе так, наче боявся залишати Діану саму, без нього? Невже щось таки насувається?

Від нав’язливих питань, що висушували голову, Діану врятував Радослав:

― Як вам живеться в Кригожарі? ― В його погляді прошмигнула турбота. ― Зізнатися, свого часу Агап був проти вашого перебування тут.

― Кригожар ― холодний замок, ― віджартувалася Діана. ― Але, думаю, він зможе стати моїм домом. Проти віковічних традицій не попреш же ж.

― О! Гадаю, вашому батькові це було б до снаги. Адже він був людиною рішучою та впертою, а прийняті ним рішення подеколи змушували волосся ставати дибом. Постійно йшов напролом! Взяти хоча б намір виховувати вас осібно… Глузд за розум завертає ж! Ви, як королівська кров, мали б отримати найкращу столичну освіту, а замість цього… ― незадоволено прицмокнув Радослав і затримав на Діані уважний погляд. ― Тільки згодом я збагнув, що це рішення було найправильнішим з усіх можливих. Ви маєте чистий розум, незаплямований закоренілими звичаями, тому з легкістю відрізните зерна від полови. Навсправжки, ваш батько відрізнявся небувалою мудрістю. Саме тому йому б дуже не сподобалося те, що нині ви проживаєте в Кригожарі, ― суворо висловився він, пройнявши Діану очима наскрізь, що в неї аж коліна затряслись.

Звісно, Діана, яка анітрохи не пам’ятала свого батька, була глибоко вдячна за щиру розповідь про нього. І, ясна річ, вона поважала прийняті ним рішення, позаяк продиктовані вони були любов’ю та бажанням захистити свою доньку. Однак є одна змінна, яку батько не врахував: захищати потрібно не тільки її. Якщо Діана так просто візьме й покине Кригожар, хтозна, що буде з Майком і як таке рішення сприймуть Судді ― цілком можливо, як акт непокори, а там і до війни недалеко! Ні, ризики занадто великі, щоб кидатися сторч головою у вир необдуманих рішень.

― Можливо, тато й дійсно був би проти мого проживання в Кригожарі… ― повільно розпочала Діана. І рішуче додала: ― Але зараз це найправильніше рішення, інакше Кровавий Місяць може потьмяніти й більше не зійти. Вам це, як Судді, повинно бути добре відомо.

Їхні погляди зіштовхнулися: впертий Діани та задумливий Радослава.

― Це за умови, якщо Кровавий Місяць вже зійшов, ― зрештою загадково висловився той і перервав танець. А відтак взяв Діанину праву долоню в свою й підніс її до вуст, злегка поцілувавши. На прощання мовив: ― Хай там як, а вирішувати  вам, принцесо. Одначе знайте: на мою допомогу ви можете завжди розраховувати.

В сум’ятті Діана спостерігала за відходом Радослава. Все-таки якийсь дивний він як для Судді. Занадто провокативний, чи що… Крім того, їй стало цікаво, які стосунки були між ним та її батьком? Схоже, що дружні… А ще чи був він присутнім на тій зустрічі з нещодавнього сну?

Діана настільки поринула в свої думки, що й не помітила, як до неї підкрався Денис. Щоправда, зупинився він на відстані метра й кидав незвично винні погляди. Підозріливість миттю креснула Діаниним лицем.

― Красиво виглядаєш, ― першим порушив ніякову тишу Денис і чомусь опустив очі. ― Навіть дуже…

― Гм, дякую, ― ухильно відповіла Діана. ― А тепер вибач, мені час.

Вона спробувала відійти, але той перепинив їй шлях, на мить ставши колишнім Денисом.

― Знаю, я не гідний прохати про це, ― мовив він у тій самій новій лагідній манері. ― Однак… Потанцюєш зі мною? ― І враз впився таким щенячим поглядом, що… Діана здалася. Зрештою, це всього-на-всього танець, чи не так?

― Дене, те, що ти зробив… ― озвалася Діана, аби хоча б щось сказати. Вальсова тиша шалено висотувала їй нерви. ― Я дуже вдячна тобі за допомогу. Але ж ти розумієш, що це нічого не змінює?

Денис сумовито зітхнув.

― Розумію, крихітко. Антиспогад буду доставляти стільки, скільки потрібно. За це не переживай. І нічого не вимагатиму у відповідь, ― твердо запевнив він.