Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

В очікуванні підступу Діана здивовано здійняла брови. Куди подівся в’їдливий, нахабний, жалючий Денис? Серйозна міна на його лиці тільки підливала масла у вогонь сумнівів.

― Бачу, ти мені не довіряєш, ― зажурився Денис і враз кисло посміхнувся. ― Ну що ж, заслужив.

― А чого ти ще очікував, Дене? ― зараз же спалахнула Діана, мимовіль помічаючи, як той потроху змінює траєкторію вальсу, аж поки не вималювався чіткий малюнок танго. Їй нічого не залишалося, як підтримати його темп. Хоча вона давно не виконувала цей танець, але тіло пам’ятало все. Денис же рухався так, наче був народжений для нестямної пристрасті. Між ними було багато недосказаного, і це виливалося в шалену боротьбу жестів. ― Я ж, виявляється, тебе зовсім не знаю. Ти хоча б колись був справжнім?

Зненацька Денис перекрутив її навколо осі й з вогнем притягнув до себе, міцно припечатавши. Услід провів пучками пальців по талії, обпікаючи жагливим поглядом. Діана вигнулася, як цього і вимагав танець, поклавши ногу на його ногу.

― Що б там не було в минулому, ― шепнув Денис їй на шию, відновивши божевільне кружляння по паркету, ― я завжди був і буду на твоєму боці.

Діана впіймала себе на думці, що десь всередині душі їй хотілося знову довіряти Денисові. Однак те, що будувалося на омані й водномить, мов кришталева ваза, розтрощилося, ніяк не воскресити чудодійним клеєм. 

― Навіть не старайся, Дене, ― трохи відсахнулася Діана, позбавляючись нетривалих чар.

― І гадки такої не мав, ― поглинув він її очі своїми. ― Так, я допускався помилок, але я не ідіот. Колишньої довіри не повернути, і я це прекрасно усвідомлюю. Але, Діано… ― нервуючись, Денис прикусив губу, неначе роздумував, чи варто бути відвертим і надалі. Врешті-решт продовжив: ― Коли ти була без свідомості, у мене був час дещо обміркувати. І до мене нарешті дійшло! Ти для мене не просто принцеса з племені Єдиних... Ти для мене щось більше. І якщо з тобою щось станеться, для мене це буде справжньою трагедією. Не подумай нічого такого, ― раптом затараторив він. ― Просто хочу, аби ти це знала: покладатися на мою допомогу можеш завжди.

Діана доклала всіх зусиль, щоби зберегти байдужість на обличчі. Щось їй підказувало, що саме цієї миті Денис був ледве не вперше щирим. Сум’яття розполовинило її серце: як відреагувати на подібну відвертість, вона не знала.

― Буду мати на увазі, ― просто буркнула Діана. І враз відчула, як Денис полегшено видихнув, а відтак страшенно солодкувато всміхнувся, наче задумав якусь хитрість. Не встигла Діана насторожитися до пуття, як той підняв її й посадовив до себе на коліно, лукаво блискаючи очима.

Діана про себе загарчала: от же засранець!    

― Шкода, що Майк цього не бачить, ― видихнув він, ковзнувши долонею по Діаниному оголеному стегні, затримавшись довше необхідного.

Зате за їхньою імпровізацією спостерігала вся зала! 

― Тобі дико пощастило, ― процідила Діана, спопеляючи Дениса зором.

― О так, страшенно! ― захихотів той, не відриваючись від її вуст. Коли зненацька захитав головою, наче позбавлявся мари, і прошепотів у своїй звичній лінивій манері, дивлячись прямо у вічі: ― Сяйлива трояндочко, віднайди свою жар-птицю серед криги і не дозволь своєму теплу погаснути. ― Та, мов нічого й не було, відступив, опинившись на пристойній відстані. Весь його вигляд не виражав ні краплини каяття. ― Дякую за танець пристрасті, крихітко. Радий, що колишні хореографічні навички все ще при тобі.

― А ти все ще той шибайголова.

Денис тільки плечима повів, мовляв, нічого не поробиш, такий вже я безнадійний.

Невідь чому Діана всміхнулася, віддаляючись від Дениса. Безсумнівно, колишньої дружби не повернути. Але можливо, в них вийде побудувати щось нове.     

Решту балу Діана не мала відбою від безлічі охочих з нею повальсувати. Навіть Шакл не погребував приділити їй один танець! Щоправда, їхнє кружляння пройшло в цілковитій мовчанці, чому вона була невимовно рада. 

Тому через пів години, втомившись від загальної уваги до її персони, Діана кінець кінцем сховалася в закутку за пишно-квітучим лимонним деревом. Попиваючи гранатовий сік та жуючи бутерброд із шинкою, вона вряди-годи ловила на собі пильні погляди Владислава, але повсякчас заспокоювала себе тим, що при такому велелюдному натовпі той їй ніякої каверзи не вкоїть.

Годинник в повний зріст неквапом відбивав секунди, немовбито древній механізм забарахлив, силкуючись зламатися. Скільки потрібно часу для авдієнції? Година, дві, три?.. Бридотний неспокій краяв Діанине серце гострозубими кішками, будячи суперечливі думки. І тільки холодна розважливість допомагала не віддатися на поталу ненадійним емоціям.

Аж ось неждано-негадано Діана виловила в натовпі постать того, кого зовсім не очікувала сьогодні зустріти. До неї наближався Руслан, посміхаючись на всі тридцять два, у вишуканому смарагдовому костюмі з червоним платком.

― Привіт, Діанко! ― радісно кивнув він, підійшовши. ― А до тебе прямо не пробитися! Схоже, складно бути принцесою.

― Не те слово, ― підтакнула Діана, закопиливши губу, а втім, не змогла стримати посмішки. ― Як це тебе взагалі сюди занесло? ― почала розпитувати вона, усе ще не відійшовши від шоку.

В зелених очах однокласника поселилися грайливі іскорки.