Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Удари звучали все голосніше, все лютіше  – і  дедалі  швидше, дедалі спекотніше робився цей дивний обрядовий танець. 

Але незважаючи на стрімкість, танцівниця і кінь не робили жодного некрасивого, різкого чи зайвого руху  – гармонія  їхніх, немов злитих воєдино тіл,  була бездоганною.

Останній удар пролунав оглушливим громом.  Бубон затих, але відлуння все ще продовжувало дзвеніти в розжареному від гарячого, відвертого танця,  повітрі.

Вмілий кінь здійнявся дибки, вітаючи глядачів, махнув передніми копитами. Танцівниця, наче змія, зісковзнула з  його спини, глянцевої від поту.

Кінь відразу опустився на одне коліно і схилив голову до землі.

Обидві дівчини вибігли вперед, граційно вклонилися і, підхопивши коня під вуздечки, квапливо зникли за шовковим пологом.

– То що? – спитав Сін, скуйовджуючи своє темно-русяве волосся і стурбовано дивлячись на друга.

– Ні, не хочу, – Тешеб злегка скривив губи, – Дівчатка чудові, але в мене справді немає бажання бавитися з ними!

– І не треба! Я ж сказав, що вони вмію все. Просто дозволь їм…

– Може, потім... Зараз мені потрібен спокій, а не жіночі пестощі.

Тешеб підвівся і подався геть із кімнати. Сін пішов за ним. Його сіро-блакитні очі клубился  наче грозова хмара.  

–  А Веста була впевнена, що дівчата тобі сподобаються!

– Вони мені й сподобалися…

– То який сенс уникати близькості? Потрібно насолоджуватися тим, що є, – розважливо говорив Сін, – Чи сподіваєшся, новий обряд дасть тобі якісь особливі відчуття?

–  Ні, не сподіваюсь!

– Маленькі відьми земного світу, звичайно, дуже гарненькі, але вони нічим не відрізняються від інших… До речі, їх цього року буде більше, ніж звичайно, цілих дев'ятнадцять! Мені розпорядниця шепнула...

– І ти, мабуть, уже поцікавився, як вони виглядають! – зауважив Тешеб.

– Уяви собі, ні! – засміявся Сін, – хоч і мав таке бажання… Але ми повинні дотримуватись традиції та умовностей… А тобі хіба не цікаво?

– Однаковісенько!

– Такої? Її  ж доведеться цілувати, причому досить пристрасно! На минулому обряді, пригадую, ти забрав найсолодшу дівчинку…

– Цього разу ви обирайте першими, а я з тих, що залишилися! – у свою чергу засміявся Тешеб.

Вони увійшли до бібліотеки, освітленої світлом десятка свічок.

На маленькому столику перед каміном стояла масивна дерев'яна таця, а на ній –  срібна амфора з вином і срібні ж різьблені келихи.

– То що робити з амазонками? – спитав Сін, розливаючи по келихах вино: густе, чорно-фіолетове з легким димним запахом, – Вони сподіваються на твою безроздільну увагу…

– Нехай Веста  зробить все так, щоб вони не відчували себе покинутими… Завтра я хочу ще раз подивитися на той танець,  – ліниво промовив Тешеб, крутячи  келих в руках.

– Ось це – зовсім інша справа! – зрадів Сін і зробив ковток вина. – І все ж, ти турбуєш мене, друже! Блідо виглядаєш, втратив інтерес до розваг! Може, тобі, як це заведено у світі людей, треба змінити обстановку? До речі, чудове вино! Веста у своєму репертуарі… Має смак і шик, знає як догодити, – Сін захоплено прицмокнув язиком.

Тешеб трохи насупив темні брови.

– Цей обов'язок стає нудним і стомлюючим, а ще – неймовірно дратує… Напевно,  з мене вже досить!

Сін поставив на піднос недопитий келих.

– За тиждень ми не знайдемо тобі заміни…

– Не хвилюйся. Обряд я проведу, як годиться… Після сам знайду того, хто зможе мене замінити. Гідних багато, не тут, так в іншому світі.

Сін похитав головою. Він не поділяв настрій друга. Йому ніколи не набридали розваги, бенкети і  товариство прекрасних жінок. Він не робив перерв між любовними втіхами і прагнув пізнати всі доступні йому, нащадку древніх місячних богів, насолоди.

– А чи не боїшся, що батько знову відкриє на тебе полювання?

– Ми не спілкувалися багато  століть. Та й з матір'ю я бачився всього декілька разів. Вона, звичайно, хоче, щоб ми, нарешті, порозумілися.

–  Та з таким татком, як у тебе і вороги не потрібні! Він же тягнув і   мене у ваші чвари, щоб я доповідав йому про тебе! –  присвиснув  Сін, – Навіть  погрожувати намагався…

З-за прочинених дверей до бібліотеки долинули голоси, веселий дівочий сміх.

Тешеб залпом випив вино, не відчуваючи його смаку.

– Я приєднаюся до вас пізніше! – сказав він, попрямував до бічних дверей, розташованих у ніші за книжковими стелажами  і зник з очей.

Сін приречено зітхнув і хлюпнув ще вина.