Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Тиха, залита напівтемрявою кімната, була для Тешеба зараз набагато бажанішою, ніж  пестощі  найдосвідченіших у коханні жінок.

Він щільно зачинив двері, наглухо відокремлюючи себе від звуків свята,  яке  починалося в замку, підійшов до вікна і, спершись долонями об кам'яне підвіконня, підняв смагляве обличчя до місяця, який наливався силою і світлом.

Ліс вдалині дихав ароматом молодої свіжості і гіркоти раннього листя, посиленого стрімкою зливою, що нещодавно пролетіла.

То був чарівний запах, від якого в Тешеба незмінно, солодко і хвилююче стискалося серце.

Він знову думав про те, що станеться за тиждень, про обряд, який став і його мукою  і його надією. 

Але надії ніколи не виправдовувалися, бо Тешеб  й сам не знав, чого він шукає.

Він не міг, та й не хотів, як Сін, захоплюватися кожною жінкою,  яка опинялася в його ліжку.

Тешеб давно переситився любов'ю і не відчував нічого, окрім розчарування, тоді як душа його все ще грілася в слабкому відблиску минулих надій. Але чим більше часу минало, тим слабшим і тьмянішим робилося це світло…

Всі ті, кого він любив чи думав, що любить, зім'ялися в його спогадах, і жоден образ більше не виділявся, а риси багатьох стерлися безповоротно, і при випадкових зустрічах він дивився на них так, наче вони були зовсім чужими, незнайомими.

Крижаний подих місяця торкнувся його обличчя. Тешеб заплющив очі, насолоджуючись самотністю, тишею і спокоєм.

Двері за його спиною безшумно прочинилися. Він відчув цей невловимий рух і обернувся.

Можна було здогадатися, що Веста не заспокоїться і велить якійсь спокусниці  спробувати розважити його.

Танцівниця, одягнена в легку перламутрову туніку на голе тіло, перехоплену на вузькій талії золотистим пояском, ковзнула в кімнату немов тінь: швидко і безшумно. Її агатово-чорне волосся, як і раніше, було зібрано у високий хвіст, відкриваючи маленькі вуха і витончену білу шию.

Тешеб спостерігав за нею, стоячи біля вікна, йому було цікаво, як дівчина  спробує його спокусити. 

Та зупинилася, подивилася на нього з боязким захопленням, прочинивши рота і переривчасто дихаючи. 

Тешеб мовчав.

– Що я повинна робити? – спитала вона тихо і несміливо.

Але захоплений погляд, коливання її  спокусливого голосу не обдурили Тешеба, він відразу зрозумів: грає. Мабуть, так їй порадила Веста.

– А сама як гадаєш? – він вирішив підіграти і подивитися, що  вона буде робити.

– Мені роздягнутися? – зашарівшись, ніби від сорому, прошепотіла танцівниця.

– Роздягайся.

Вона повільно розстебнула пояс, так само повільно задерла поділ туніки і, звившись струнким, довгим тілом, зірвала її через голову.

– Підійди!

Вона наблизилася – плавно і невагомо наче  кішка, дивлячись прямо йому в очі полум'яним, відвертим поглядом. Її повні груди бурхливо здіймалися, соски напружилися. Вона вміло грала сильними тренованими м'язами, змушуючи свій м'який, округлий живіт спокусливо тремтіти, привертаючи увагу до вузької, чорної смужки на лобку.

– Як твоє ім'я? – спитав Тешеб.

– Елона… – танцівниця змахнула довгими віями і густо почервоніла.

– І що ж ти хочеш мені показати, Елоно?

Вона граціозно, натхненно опустилася на коліна і, зобразивши на милому обличчі томний вираз, почала розстібати спочатку його важкий шкіряний ремінь, а потім замок на джинсах.

Тешебу стало смішно, і він мало не розреготався вголос. Впоравшись із замком,  дівчина  потерлася обличчям об його пах і видала солодкий, чуттєвий стогін.

Тешеб неохоче поступився цим наполегливим пестощам, але його кров залишилася холодною.